Волинська журналістка: а якби в США я шукала порятунку, стоячи під дверима Посольства України?

Дякувати Богу, двотижневе перебування за океаном обійшлося без будь-яких екстремальних ситуацій. Оскільки їхали з дочкою вдруге, за конкретною адресою сина (брата), який проживає з сім’єю неподалік Вашингтона, то мали вже якийсь досвід. Та все ж на всякий випадок запаслися інформацією, яку надає Посольство України у США тим, хто збирається подорожувати в цю країну.

Тож не дивувалися, коли в аеропорту Нью-Йорка, куди прибули з Варшави, доводилося пройти прискіпливу перевірку митниками та прикордонниками. Наприклад, мої босоніжки на високій танкетці, яку й не видно було, бо її прикривала широка колошва джинсів, певно, викликали підозру, тож довелося роззутися. Посадова особа митної служби з допомогою якогось, скажемо так, «лакмусового папірця» дослідила, чи не схований там наркотик або, може, якась вибухова речовина. Навіть мій капелюшок обмацували всередині, чи не сховала там щось заборонене для перевезення, і лише після цього я могла покидати митну зону.

Зрозуміло, що у США ми завжди тримали при собі закордонний паспорт, аби не наразитися на проблему, якщо доведеться засвідчити особу та законність перебування в країні, – нам це право давала відповідна віза. Річ у тім, що в цьому році, після того, як до влади прийшов президент Дональд Трамп, котрий пообіцяв позбутися від нелегальних мігрантів, навіть всі ті, хто приїхав на проживання в Америку за «зеленою карткою» (грін-картою), тобто мають офіційний документ, який надає право іноземцям постійно жити та працювати в США), зобов’язані носити цей документ при собі на випадок перевірки. А ті біженці з України, які, рятуючись від війни, виїхали за океан, скориставшись спеціальною міграційною програмою Uniting for Ukraine (U4U), що була запущена у квітні 2022 року у відповідь на повномасштабне вторгнення росії в Україну, побоюються, що дія її може бути припинена – і що далі?

Під рукою, тобто в мобілці, були й контакти Посольства України, детальна інформація з вебсайту Посольства з приводу послуг, які надає консульський підрозділ. Але було й попередження, що відповідь надається тільки на електронні звернення. Все ж моя журналістська цікавість, підтримана донькою, взяла верх, і одного вересневого, але по-літньому спекотного дня, ми вирушили від Меморіалу президента Авраама Лінкольна, де якраз були,  прогулятися набережною, що тягнеться вздовж річки Потомак, в район Вашингтона Джорджтаун, і знайти Посольство України. Адресу його знали, а дорогу показував навігатор. І знайшли. Погляд насамперед вловив кольори нашого жовто-блакитного прапора – на душі стало тепліше, а вже потім побачили й парадний вхід… 
 Власне, маючи інформацію з уточненням, що відповідь на всі питання надається тільки на електронні звернення, можна було наперед передбачити, що ніхто не захоче з нами зустрічатися. Але оскільки ми вже сюди прийшли, то вирішили ризикнути. Донька взяла на себе місію «переговорника». Натискає на червону кнопочку, яка розміщена на вхідних дверях, – відгукується чоловік, який чемно вітається, звичайно ж рідною українською. Розмова коротка. На запитання, чи міг би журналіст з України з кимось із працівників Посольства поспілкуватися, чуємо: «Ні» (не тому, що той журналіст провінційний – не із столиці України, а з Луцька, – цього ніхто й не з’ясовував). Одне слово, прозвучала очікувана порада звертатися на електронну пошту. 

Врешті-решт, зателефонували й на «гарячу лінію» Посольства України, яка подається на сайті відомства. Але там уже включався автовідповідач і підказував, на які кнопочки натискувати, якщо ми, наприклад, потрапили в біду чи арештовані. Був і варіант: «Якщо у вас інші питання», яким ми і скористалися, щоб з’ясувати, чи можна з кимось поспілкуватися. На жаль, знову почули, що для цього є електронна пошта. На цьому, як мовиться, й попрощалися зі своєю затією.

А якби, перебуваючи у США, я, не дай Бог, потрапила в біду й шукала порятунку, стоячи буквально під дверима Посольства України? Мене б тоді пустили на його територію для того, щоб, принаймні, з’ясувати ситуацію, чи теж у телефонній трубці прозвучала б порада звертатися на сайт відомства? Перевіряти це ми не ризикнули, бо, якби з’ясувалося, що то просто наш експеримент, то ще й штраф заплатили б за свою вигадку.