15-річний Юра Чуль і його 11-річний брат Саша, які залишились без батьківської опіки, не хочуть іти в інтернат, уже рік живуть удвох і при цьому дають раду великому хазяйству
15-річний Юра Чуль і його 11-річний брат Саша, які залишились без батьківської опіки, не хочуть іти в інтернат, уже рік живуть удвох і при цьому дають раду великому хазяйству
ХАТУ У БАТЬКА ВИТОРГУВАЛИ ЗА... ПЛЯШКУ ГОРІЛКИ ...Нема мами, яка б зранку пожаліла своїх дітей: „Нехай ще трішки посплять”, — і не поспішала будити їх до школи. Нема батька, який би потурбувався про своїх дітей і почистив їм чоботи: „Нехай ще трішки посплять діти”... Нема смачного запаху з кухні, на який дітлахам хочеться зірватись з ліжка, пожертвувавши останніми найсолодшими краплями сну... А є надокучливий будильник, який влітку півп’ятої, а взимку о шостій змушує вилазити з теплого ліжка. Є нетоплена хата і комусь з хлопчаків треба швидко бігти по дрова. Є негодована худоба, яка реве у хліві, і обом братам перед тим, як вдягнути шкільний одяг — автобус до школи вирушає пів восьмої ранку, треба взувати чоботи і накидати на себе стару курточку. — Питаєте, чи важко? Не буду брехати — вже так звик, — каже 11-річний Саша, по-діловому відчеканюючи (затримуємо ж: приїхали до хлопців надвечір, а саме час порати) слова. — Я то спати хочу, а Юра вже навіть без годинника встає. Пораємо зранку, а тоді — на автобус до школи в Дроздні. Після школи не відсипаємось — неділя є, — тоді й відпочиваємо... Шість років тому батька хлопців на два з половиною роки посадили за продаж макової соломки. Мати після цього протрималась лише місяць, а потім почала пити-гуляти. Виносила з хати пожитки, виводила з хліва худобу. Потім кудись поділась і сама. Хлопці залишились з дідом і бабою. Батько повернувся з тюрми хворим на туберкульоз. Став пити, отримав інвалідність, не дбав ні за господарство, ні за дітей. А рік тому не стало діда з бабою — пішли на той світ одне за одним. — Ой, ну все — буду мовчати, — відрізує Саша, коли запитуємо, чи любить батька. — Хатою он з ним учора помінялись. Сказав: „Півторачку” горілки і дві пачки сигарет — і перебираєтесь сюди”. Ну, поїхав я, взяв дві пачки сигарет, взяв „півторачку”. Ввечері прийшов дядько. Вони як гахнули! Все. А ми тепер в цій більшій хаті! Цей рік брати жили у старій малесенькій хаті, куди перебрались, щоб не бути з п’яницею-татом. А батько залишався у новій хаті, яка стоїть навпроти через вулицю. Але, видно, щось заворушилось у його душі, раз „подарував” таки за цигарки і горілку синам кращий будинок. ДОРОСЛЕ ДИТИНСТВО Після смерті діда з бабою стояло питання про інтернат. Старший Юра тоді про це й слухати не хотів: „Як підемо з хати, то тут уже нічого не застанемо. А куди подінемось, коли повернемось?” — розсудив по-мудрому в сільраді перед дорослими. Так і живуть поряд з непутящим батьком, зрідка перекидаючись з ним словом, коли випадково зустрінуться на вулиці. Один до одного не ходять, господарство ведуть окремо. Точніше, ведуть хлопці, які тримають коня, корову, свиню, кролів, курей, собаку. У батька ж — нічого, одна горілка. Дрова — і ті у кожного свої. — Аякже, самі заготовляємо і рубаємо, — каже Саша і береться за сокиру. Хтось з нас хапає поліно, щоб подати малому господарю, але той зупиняє: — Ні, це — батькова купа, наша — поряд... — Їсти маємо що, — каже старший Юра. — Кабана закололи — сало є. А зварити кожен з нас може — і я, і Саша. Маємо гектар городу. Садимо картоплю, буряк. Посіяли пшеницю на зиму. Весною — овес, ячмінь. Зимою не так страшно, то літом — вставай перед п’ятою годиною. А батько... Нас зараз не чіпає. Нап’ється і йде собі спати у свою хату. Хоч коли нормальний, то, буває, і поговорить з нами. Влітку, на канікулах, хлопці мали підробіток — збирали молоко, яке для молокозаводу здавали односельчани. Запрягав хтось з братів зранку Альону — так хлопці кличуть свого коника — і робив круг по селу. За місяць гривень 40-50 заробітку набігало. — Що там для мене корову видоїти? Я взагалі ветеринаром хочу бути, — продовжує впевнено говірливий Саша. — Укол корові дам, а що ще треба? Коли телиться — теж можу помогти. А хто ж? Вилазить „бальон”, береш шнурка, за ноги прив’язуєш — і тягнеш. Витягнув, корова облизала і пішов спати — теля є! ТЕЛЕВІЗОР ВІД ОЛЬГИ ГЕРАСИМ’ЮК У селі хлопців жаліють. Навіть тут, звиклі до сільського життя люди, дивуються завзяттю малих господарів — „є молоді сім’ї, які нарікають на життя і не тримають ніякого хазяйства, а тут — діти...”. Хлопцям, звісно, допомагають. Хто ж відмовить їм, коли попросять чи то тракторцем підсобити, чи кабанчика допомогти зарізати? Односельчани і родичі як можуть полегшують доросле дитинство Саші і Юри. Але лише полегшують. Бо замінити батьків не може ніхто... Самі ж брати впевнені, що таке життя краще, ніж інтернатівське. І переконані, що якщо дають раду хазяйству зараз, то дадуть і потім. Тим паче після того, як про них дізналась вся Україна. Про хазяйновитих Юру і Сашу із села Гончий Брід Ковельського району Ольга Герасим’юк показала у „Без табу”. І Україна відгукнулась. Хлопцям напередодні Нового року і Різдва прийшло кілька посилок з одягом і шкільним приладдям. Якась жіночка з Київщини переказала 71 гривню, підприємець з Чернігова — цілих 800. А від самої Ольги Герасим’юк братам дістався невеликий телевізор, про який вони давно мріяли. — О, Юра тепер усі фільми підряд дивиться — не відірвеш, — сміється Саша під докірливий погляд старшого брата. Усіма коштами, включно із соціальною допомогою, які надходять братам, розпоряджається сільський голова Лариса Цюра. Разом з Чулями і їхніми родичами й вирішують, як каже Юра, „на що пустити гроші”. 800 „чернігівських” гривень, наприклад, пішли на холодильник і електроплитку. Техніка хоч і була у використанні, але працює справно і хлопці дуже задоволені. Зацікавила доля двох маленьких українців навіть німецьке телебачення. Німці відзняли про Юру і Сашу фільм, який дуже вразив глядачів і мав у Німеччині великий резонанс. Не цікавить, схоже, життя дітей лише їхню маму, яка проживає не так і далеко — у сусідньому Старовижівському районі... Хоча, кажуть, напередодні новорічних свят прийшла від неї листівка для синів. Запитали про це хлопців. — Ой, це навіть не її почерк, — враз посуворішали брати і заходились поратись кожен біля своєї роботи. Коли мати їх залишила, Юрі було вісім років, а Саші — усього чотири... Василь УЛІЦЬКИЙ, Олександр ЗГОРАНЕЦЬ. Фото авторів.
