Бізнесмен задумав у селі Підгайці спорудити торгово-розважальний центр і взяв у банку два мільйони гривень позики. Але, схоже, підприємець і не збирався віддавати борг...
К олись боялися позичок, як вогню, бо ж можна було і з торбами піти, і в боргову яму загриміти. В народі казали, що в боргах, все одно, як у морі: ні дна, ні берега, ні сну, ні спокою не видно.Ділові люди найбільше боялися втратити честь, не дотримати слова. Тепер це начебто пережитки минулого. Надурити державу чи ближнього — це і є вміння крутитись у бізнесі. Добре відомі комерційні “ланцюжки”, коли одна за одною, наче метелики, зникають фірмочки і навіть податківці опиняються біля розбитого корита. Цей метод фіктивних фірм описали сатирики в романі “Золоте теля”, де ветхий зіц-директор завжди сидів за інших. У нас, як правило, у кутузку крутії не потрапляють, а виринають в іншому місці. Що там говорити: таке шахрайство — це досить груба робота. Є вже більш вишукані способи впіймати рибку і ніг не замочити. То ж варто оприлюднити майже драматичну історію, пов’язану з душевними стражданнями дружини бізнесмена Наталії Мельник. Її чоловік, Віктор Мельник, генеральний директор ТзОВ “Олвід-буд”, як стверджує дружина, без її відома і згоди передав у заставу майно товариства — адмінбудинок, столярну майстерню та верстати в ній. Згідно з договором від 27 квітня 2004 року з банком “Західінкомбанк” ТзОВ “Олвід-буд” отримав кредит на суму два мільйони гривень.Уже з липня товариство припинило сплату відсотків банкові, а потім взагалі, наче в підпілля пішло, уникало будь-яких контактів з банком. І тут Наталія Олексіївна мало не закричала —ґвалт!, бо ж майно “Олвід-буд” продадуть з молотка. А це ж, виявляється, добро, спільно нажите з чоловіком! Відчула себе обдуреною і пограбованою, чоловіка вона на дух уже давно не переносить, а тому у вересні 2004 року звернулась до суду, щоб половину заставленого майна вважати її власністю, а договір із “Західінкомбанком” визнати недійсним. Словом, виглядало це так, що подружжя чубиться, а в кредиторів чуби тріщать. І що цікаво: Віктор Мельник не відчував себе пригніченим чи розчарованим таким несподіваним розвитком подій. Не пручався: треба ділитись, так треба. Але ж ще зовсім недавно він виглядав повновладним і сильним господарем. Надав банкові документи, що майно — і адмінбудинок, і столярна майстерня, і верстати належать ТзОВ “Олвід-буд”, а він є його генеральним директором. І кланявся, кланявся: дайте.мільйони, дайте. Тим більше, що йшлося про побудову на ті кошти торгово-розважального центру в селі Підгайці, що під Луцьком. Благородна справа — хай старі люди куплять на місці товари, а молодь інтелектуально розважається. Та незабаром з’ясувалося, що він своєрідний господар слова: схоче — дасть, схоче — назад забере. Уся подальша історія справді стала наче розвагою для родини Мельників: у кожного нібито своя роль у талановито поставленому спектаклі. Складається враження, що режисерами його були фахівці не тільки в питаннях бізнесу, а й у проблемах юриспруденції. Чиє ж майно? Ще у 1998 році в Підгайцях з’явилося ТзОВ “Олвід”, засновниками якого було подружжя Мельників. Якраз товариству було надано земельну ділянку, на якій з’явились об’єкти — адмінбудинок та майстерня. Товариство було доведено до банкрутства, але збудовані об’єкти не постраждали — вони чомусь на балансі в “Олвіді” не перебували. У 2002 році виникло товариство “Олвід-буд”, засновниками якого стали син подружжя та рідна сестра дружини, а генеральним директором призначили Віктора Мельника. У 2004 році, очевидно, товариство визріло для масштабних проектів і згадані об’єкти нарешті зареєстрували в БТІ як майно ТзОВ “Олвід-буд”. За особистою заявою Віктора Мельника на основі рішення виконкому Підгайцівської сільської ради голова Віталій Семенюк видав свідоцтво на право власності на адміністративний будинок та столярну майстерню ТзОВ “Олвід-буд”. Ось після цього можна було їхати з чемоданом за грішми в банк... Після отримання мільйонів на потреби товариства сільським головою Віталієм Семенюком, між іншим,якого в Підгайцях всі називають добрим приятелем пана Мельника, раптом відміняється попереднє рішення, бо “грунтовно не були з’ясовані обставини”, “поспішно, без належного уточнення” розглянуто справу, словом, помилились. Хоча враження таке, ніби “помилка” була запланована. П’ятого червня 2004 року відбуваються загальні збори засновників (тобто сина подружжя Мельників та сестри Наталії Олексіївни) і на прохання Віктора Григоровича його звільняють з посади генерального директора, а на його місце призначають фінансового директора Галину Лушнікову. Цікаво, де відбувались “загальні збори” і чи дуже веселилось товариство, пригадуючи взятий двомільйонний кредит? Тепер Віктор Мельник ніякого відношення до товариства “Олвід-буд” не має і, коли йому виставляють якісь претензії, обіцяє звернутися в суд за образу чесності і гідності. І справді, 99 відсотків статутного фонду належить синові. До речі, вся сім’я зареєстрована в одному житловому будинку. А як же бути з торгово-розважальним центром, де б повинні були використати мільйони? Як не дивно, але земельну ділянку під центр далекоглядно оформлено на Наталію Мельник, на її прізвище виписувались на початку і накладні при отриманні будматеріалів. Це ж як треба тримати в таємниці угоду з банком чоловікові, щоб жінка не знала, на які гроші ведеться її ж власне будівництво. Отже, начебто залишалася формальність: поділити заставлені об’єкти між чоловіком і дружиною, анулювати договір з банком. Суд триває довго, позивач Наталія Мельник не поспішає.То вона не прийде в судове засідання, то її представник, а самого Віктора Мельника для зустрічі з Фемідою на налигачі затягнути не можна. Ось і знову генеральний директор ТзОВ Галина Лушнікова, яка фактично в суді виступає не як представник очолюваного нею товариства, а як захисник Мельників, збирається за сімейними обставинами на Далекий Схід. Каже, що буде їхати поїздом аж до самого Хабаровська, бо “літаки падають”. А без неї справа не посунеться. Не поспішають, бо, мабуть, вважають, що справа вигоріла. Хоча юристи твердять, що згідно з цивільним кодексом земельна ділянка, яка була надана ще в 1998 році ТзОВ “Олвід”, не породжує права власності громадян на адмінбудинок. Отже, об’єкти таки належать товариству. До речі,податок на землю під об’єктами сплачували не Мельники, а теж товариство “Олвід-буд”. Тут постає логічне запитання: як Мельнику вдалося ввійти в довір’я до банкової структури? Адже, як тепер з’ясувалось із поінформованих джерел, пан Мельник конфліктні ситуації у своїй бізнесовій діяльності створює не вперше. Однак тут доречно згадати приказку: як тому не дати, хто вміє прохати! А слізно просив кредит не хто-небудь, а депутат обласної ради Віктор Мельник, раз у раз підтверджуючи свій статус депутатським посвідченням.Та й не для себе начебто просив,а для людей старався. Керівництво банку спрямувало листа в обласну раду з проханням вплинути на дії обранця виборців. А поки що по факту шахрайства з фінансовими ресурсами прокуратура Луцького району порушила кримінальну справу. До закінчення визначеного договором терміну повного повернення двох мільйонів гривень і сплати відсотків залишилось менше трьох місяців... Олександр НАГОРНИЙ.
