Кристина та Юрій зізнаються, що під час їхнього весілля у наметовому містечку на Хрещатику виголошувалися тости не лише за здоров’я Ющенка чи Тимошенко, а й … Януковича.
Лучанка Кристина Єсейкіна та житель Володимира-Волинського Юрій Жук зізнаються, що під час їхнього весілля у наметовому містечку на Хрещатику виголошувалися тости не лише за здоров’я Ющенка чи Тимошенко, а й за здоров’я… Януковича.
ЗАРАДИ ЧОГО ВТІКАЮТЬ З ПОСТА – Як це чому тост за Януковича? А якби команда Януковича не організувала фальсифікацію виборів – люди б не вийшли на барикади, не було б революції – і ми, напевне, ніколи б не зустрілись, – посміхаються волинські “помаранчеві” наречені. Юра та Кристина кажуть, що покликала їх у Київ не романтика, не пошуки пригод, а кипуче почуття несправедливості, яке кожен з них відчув під час цієї виборчої кампанії. “Такої наруги над собою нормальні люди далі терпіти не могли”, – кажуть. Тому Юра на барикадах був уже з другого дня революції. Кристина потрапила на Майдан через день. 24-ого листопада став днем їхнього знайомства. Хоча крім “привіт землякам” і перших вражень – “гарна дівчина – гарний хлопець” – нічого не було. “Не до кохання з першого погляду тоді ще було”, – посміхаються. Юра майже цілодобово був серед пікетувальників, які тримали в облозі інформаційний штаб Януковича. Кристина, відстоявши щодня 8 годин на периметрі у наметовому містечку, йшла працювати на кухню. (“А готувати треба було у 150 – 170-літрових каструлях. Це ж стільки людей було, я ледве не падала з ніг, по кілька діб не спала”.) Потім випадало, що кілька разів грілися разом біля вогнища у компанії земляків-волинян. Кристина була і серед тих, хто проводжав Юру з хлопцями працювати у виборчій комісії від штабу Ющенка на Луганщині під час переголосування. “Але тоді всі наші казали, що будуть їх чекати, адже самі знаєте, куди хлопці їхали…” Все у їхньому житті змінила Новорічна ніч. Кристина згадує, що ще за 3 хвилини до півночі добросовісно нарізала вінегрет на “араву” революціонерів, як тут хтось із знайомих забіг на кухню і майже силою забрав її святкувати разом з усіма. У цій компанії був і Юра... Через три години Юра заступав на нічне чергування уже з думкою про лучанку Кристину. Кристина, яка отримала законних кілька годин на сон, засинала із думкою про хлопця із Володимира-Волинського, який сьогодні запропонував їй зустрічатися. Вперше за ту ніч Юра кілька разів порушував обов’язки вартового – і на кілька секунд забігав до намету, де спала Кристина, щоб накрити її ковдрою. Постійно працюючи на польовій кухні, дівчина простигла на морозі, у неї був сильний кашель, висока температура. “Не балуй так її одразу”, – посміхались сусіди Кристини по намету, помітивши таку турботу хлопця. Але наступного ранку сказали Кристині про Юру два слова: “Надійна людина”. Те ж саме почує Юра від знайомих і про Кристину – за стільки часу життя у наметовому містечку одне про одного усі все знали. ВЕСІЛЛЯ У “ФРОНТОВИХ” УМОВАХ На запитання – “Хто перший сказав: я тебе кохаю?” – Кристина та Юра відповідають, ніби змовившись: – Очі. Кажуть, що про це можна було і не говорити. Це видно було. Бо коли вони підійшли до старшого намету і хотіли повідомити сенсаційну новину про їхнє одруження, почули несподіване: “Я про це вже давно знаю”. А це був лише дев’ятий день дружби Юри та Кристини… У день свого весілля Кристина пішла з подругою на базар і стала приміряти весільні плаття. Але далі оглядин справа не пішла, бо грошей, щоб придбати таке плаття, у них не було. Нашкребли лише 40 гривень на обручки, які купили на вуличному лоточку. – Повірте, якби нам платили на Майдані, то заміж я виходила б у білому платті, а не в чорній кофтині, жовтуватій спідниці і чорних туфлях. Вінчатися у чорному, кажуть, взагалі не можна. Але іншого вбрання я не мала. Добре, що хоч квіти весільні на одязі у нас були білі, – розповідає Кристина. А от у Юри весільний костюм був. Щоправда, позичений. У цьому костюмі у наметовому містечку… одружувалося вже кілька революціонерів. Ледве вдалось розшукати праску, щоб довести до пуття цей уже справді легендарний весільний костюм. А от краватки так і не знайшли. Але раділи і тому, що було, адже перші пари у наметовому містечку взагалі вінчались у спортивних штанах і кросівках. Обряд вінчання прямо серед наметів проводив отець Георгій із Києво-Печерської лаври, який усі ці дні жив разом з революціонерами і вінчав усі пари. До речі, Юра та Кристина були вже 38-ою парою наречених у наметовому містечку. Зважаючи на такий весільний бум, на Хрещатику відвели спеціальне місце, де під відкритим небом стояв справжній церковний іконостас. Але перед вінчанням Юра мав “викупити” наречену. За народним звичаєм перед наметом встановили “перепій” – тільки на могорич була звичайна мінералка (у наметовому містечку спиртне заборонялось). І викупляли наречену за особливим курсом гривні: домовились, що на території Хрещатика гривня йде за десять. …Після знайомства з невісткою, яку вона вперше побачила вже після весілля, мама покликала Юру і сказала: “Не дай, Боже, ти її покинеш – я тебе викину з нашого 3-ого поверху”. Тато Кристини, порозмовлявши віч-на-віч із зятем, з яким теж вперше побачився лише після революції, пригрозив це саме зробити і з дочкою, якщо вона посвариться з Юрою, але вже… із їхнього шостого поверху. Самі ж революціонери твердо заявляють, що обійдеться без жертв: “З цією людиною я б хотіла (хотів би) жити все життя”. Дай, Боже! Олександр ЗГОРАНЕЦЬ.
