ТРОПІЧНЕ ДИВО У КВАРТИРІ

Його плекає лучанка Ірина Кохась, а на дачі вирощує чудові груші, яблука і квіти
Хтось любить квітучі рослини, а лучанка Ірина Кохась — кактуси. Їх у неї чимало. Тут і здоровенні колючі “кульки”, і колоновидні кактуси-ветерани, і маленькі “їжачки”-кактусята та їх неколючі “родичі” — з м’ясистими листочками-стеблами. Останніх у колекції Ірини Антонівни, як і в природі, значно менше.
У великій родині кактусів, а вона в природі нараховує понад 1500 видів, переважають колючі. Поширені ці рослини переважно в сухих районах Північної Мексики, північно-західних регіонах США, Бразилії, Аргентини, де довго не буває дощу. Отож і пристосувалися до природних умов — замінили листя на колючки, через які менше випаровується вологи.
Захопилась вирощуванням кактусів жінка років тридцять тому.
— Ось цей “їжачок” започаткував мою колекцію, — показує колоновидного кактуса.
Пригадує, як хтось подарував їй маленький відросток. Кактуси цього виду зацвітають років через п’ятнадцять, а її плеканець — значно раніше. Увечері випустив стрілку, а вранці вже розкрилася ароматна біла квітка. То було небачене диво. І жінка вирішила показати його на роботі.
Того дня двері у кабінеті Ірини Антонівни не зачинялися. Усім хотілося помилуватися диво-квіткою, що стояла на її робочому столі. Якраз й фотограф нагодився. Тож зафіксував молодого диспетчера “Волиньпромбуду” Ірину Кохась з квітуючим кактусом.
Втім, ветеран не скупиться на цвіт. Щороку радує господиню квіткою, а то й двома. А його “молодший брат” — розлогий зигокактус (в народі його називають “різдвяником”, бо найчастіше зацвітає напередодні цього свята), який щороку вітав господиню рожевими ліхтариками, не цвів ще. Зате тішать око маленькі “колючки”-кактусята на підвіконнику у кухні. На них є біленькі квіти-зірочки та червоні ягоди-плоди. Ці кактуси цвітуть безкінечно. Певне, тому, що подобається добра аура квартири і дбайливий догляд. Влітку кактуси Ірина Антонівна виставляє на балкон, щоб “подихали, покупалися в променях сонця”, взимку — купає під душем. До речі, про воду. Окремі вазони Ірина Антонівна підливає щодня (особливо різдвяник, бо ж походить з вологих тропіків), інші — раз на місяць.
— Кактуси — невибагливі рослини, не вимагають багато уваги до себе. Певне, тому я віддала їм перевагу, а не фіалкам, якими спочатку захоплювалася, — каже жінка.
Якщо кактуси — захоплення Ірини Антонівни, то дача — спільне хобі подружжя Кохасів. Обоє виросли в селі. Святослав Миколайович на Чернігівщині, а Ірина Антонівна — на Вітебщині. Отож, любов до землі, до природи у них, як то кажуть, в крові. Тільки сонце прогріє землю — їдуть на дачу. Втім, глава сім’ї частенько буває на ній і взимку. Ірина Антонівна розповіла, що їздить чоловік годувати птахів, які туди прилітають, “бо ж їм у морози сутужно”.
— Коли навесні якась пташина звила в кущах на дачі гніздечко, чоловік заборонив мені з внуками навіть голосно розмовляти біля нього, аби не налякати “квартирантку”, — каже Ірина Антонівна.
На “фазенді” Кохасі мають невеличкий дачний будинок, збудований за проектом господаря, будівельника за фахом. Святослав Миколайович до виходу на пенсію працював заступником начальника тресту “Волиньпромбуд”. Під його керівництвом у місті були збудовані чи не всі луцькі заводи, школи, споруджувалося житло. І будинок, у якому живе, зводили будівельники “Волиньпромбуду”.
Мають Кохасі свої овочі, виноград та інші фрукти. Груша зародила так, що й досі ласують. Було вдосталь і яблук. А ось картоплю садять лише ранню. Вже зараз на підвіконні пророщують у лотках для яєць , аби в травні—червні було що копати. Втім, Кохасі кажуть, що дача для них — місце відпочинку. Влітку туди приїжджає синова сім’я, щоб подихати свіжим повітрям, пограти у настільний теніс, помилуватися квітами. Їх завжди там багато. З ранньої весни до пізньої осені квітують. У них кохається господиня. Любов до квітів, каже, передала їй мама.
— У неї не було клаптика землі, де б не росли жоржини, нарциси чи тюльпани, — розповідає Ірина Антонівна.— Усе мамине життя супроводжували квіти. Навіть маючи вже 90 років, вона ще знаходила сили, аби доглядати їх.
Євгенія СОМОВА.
Фото Володимира Лук’янчука.