БЛАГОСЛОВЕННЯ БОЖЕ І БАТЬКІВСЬКЕ

ОсІнь — пора весІль. І розмова з настоятелем луцького храму святої Марії-Магдалини протоієреєм Олександром про вінчання
Одне із семи таїнств — вінчання — формувалось впродовж двох тисяч літ. В Євангелії читаємо, що Ісус Христос з Дівою Марією, своєю матір’ю та апостолами був присутній на весіллі у Канні Галілейській. Молодята були бідні, і в кульмінаційний момент весілля закінчилось вино. Діва Марія проявила увагу до людей і попросила свого сина, щоб допоміг їм. Христос сказав, що не настав той час, коли він почне служити людям і творити чудеса. Але все ж на прохання матері він якраз на цьому весіллі звершив перше диво. Наказав слугам принести воду, і коли чаші наповнили цією водою, то він благословив її, і вода перетворилась на вино. Таким чином молодята не були посоромлені.
— З цього факту можна судити, — говорить отець Олександр, — що Господь сам благословить і допомагає людям, які йдуть до нього й приймають таїнство святого вінчання. А яким був піднесеним давньохристиянський шлюб!
На початках християнства після вінчання молодята ще вісім днів не були чоловіком і дружиною. Вони носили на собі вінці, які тоді були не металеві (позолочені чи срібні), а плелись з квітів. Восьмого дня приходили знову у храм, і над ними читалась відповідна молитва на зняття вінців, і тільки тоді їм дозволялось вступати в сімейні стосунки. От якби до цього вернутись, а не навпаки йти донизу, як зараз спостерігається, — до так званих пробних шлюбів, тоді можна було б сподіватись, що сім’я буде міцною.
Отож розмова про вінчання — розмова про те, яке велике значення надає цьому таїнству церква і як важливо молодим одержати Боже благословення і батьківське.
— Як правило, молодята хочуть, щоб під час вінчання вони були одні в храмі, — говорить отець Олександр, — щоб їм приділялась вся увага. Це найправильніше за церковними канонами, і ми стараємось задовольнити це бажання. А одного разу я вінчав три пари. І вони були незвичайні. На рушничок щастя ставали молодята, які тільки-но укладали шлюб, а з ними — їх батьки і бабуся з дідусем. Це той випадок, коли люди самі захотіли такого колективного вінчання. Здавалося б, чи потрібно через двадцять, а то й сорок років подружнього життя вінчатись? З мирської точки зору, може, це й зайве, а з духовної — в цьому великий сенс. Головне — батьківське благословення. А чи буде це благословення мати силу, якщо самі батьки не вінчались? Не буде.
— Ваша служба почалась в кінці 80-х — на початку 90-х років. Тобто тоді, коли вінчання перестало бути крамолою (а саме таким воно було з точки зору партійної ідеології). І всі, хто вступає у шлюб, почали йти і в храм. Як, на ваш погляд, чи не стало вінчання просто модою?
— Хіба лиш для декого це мода. Все-таки кожний вільний у виборі і вирішує — вінчатись йому чи ні. Більше того, з роками я бачу, що молоді стараються ретельно дотримуватися церковних правил. І навіть спочатку у Бога благословення взяти, а потім — у загсі розписатись.
— Але ж на початку 90-х це просто владою не допускалось — для того, щоб повінчали в храмі, потрібно було пред’явити свідоцтво про одруження.
— Такої категоричної вимоги зараз нема. Просто після того, як молодята зареєструють свій шлюб, то документи церковні дооформляються — туди записується номер свідоцтва, щоб зафіксувати в церковному архіві.
— Отець Олександр, мабуть, не всі знають, якою повинна бути підготовка молодих людей до таїнства вінчання.
— Дуже добре, якщо священик, який буде вінчати молодих, і посповідає їх перед таїнством. Тоді дійсно зав’язуються глибокі духовні стосунки і надалі. Можу назвати багато людей, які саме такого принципу дотримуються. Я спілкуюсь з ними і після вінчання, хрещу їх дітей...
— У вашому невеличкому і дуже «молодому» храмі за перший рік його існування було багато вінчань?
— Близько сорока пар повінчалось. І вже в цьому році — 21. Я не хвалюсь, а ділюсь великою радістю. До речі, в своєму маленькому храмі ми маємо можливість зустріти молодят, як в давнину, дзвонами. І цим ми не порушуємо спокою людей, навпаки, пробуджуємо до духовного життя. Кожен, чуючи спів дзвонів, знає, що в цей день — у храмі вінчання.
— Як не прикро, але й сьогодні, коли в основному всі вінчаються, не меншає кількість розлучень. Як же так — не рятує шлюби і Боже благословення?.. Що є, на вашу думку, причиною того, що шлюби неміцні?
— Мабуть, у наш космічний вік молодь дуже поспішає — одружуються, не знаючи добре один одного, не вивчивши звичок, уподобань. А головне, мені здається, — не вміють молоді люди знаходити взаєморозуміння, поступатись чимось задля сім’ї, йти на компроміс.
— І до вас, мабуть, приходять подружні пари, які хочуть взяти церковне розлучення. Яке тут рішення може бути?
— Такого поняття, як церковне розлучення, не існує. Церква йде лише в рідких випадках назустріч і дозволяє скасувати шлюб, але для цього повинні бути вагомі причини. Якщо, наприклад, люди вступили повторно в шлюб, і держава його вже зареєструвала, то церква проявляє так звану економію і дає дозвіл на церковне розлучення, щоб люди не залишались у подвійному гріху. Колись, пригадую, при єпархіальній канцелярії був справжній суд над подружньою парою: з’ясовувалось, що стало причиною їх розлучення, і тільки тоді було прийнято рішення дати їм дозвіл на повторний шлюб. При вінчанні священик наголошує, що молодята прийшли у храм не просто на молитву чи якийсь обряд. Це таїнство! Кого Бог з’єднав, людина хай не розлучить, як записано в Святій книзі.
Слава Богу, налагоджується духовне життя. І це великою мірою завдяки монастирям. До речі, монастирі, із своїм строгим уставом, не допускають до сповіді і причастя невінчаних людей. Так повинно бути скрізь. Хоч священики проявляють жалість до своїх прихожан і допускають до причастя, — але ж вони, по суті, беруть на себе той гріх. Хотілося б, щоб це розуміли люди і по можливості шукали варіанти, як виправити цей гріх. В Почаєві недавно було зібрання з цього приводу, на якому я був присутній. Духівники порадились і дійшли висновку: якщо хтось один (чоловік чи дружина) противляться вступу в церковний шлюб, то другу половину допускати до сповіді — вона ж не винна.
... Таїнство вінчання починається з обручення. Після молитв на пальці молодим одягають обручки. Перед цим ці обручки клали на престол, і таким чином їх освячували. Після обручення молодих ведуть на рушничок: чистий рушничок — це нова сторінка вже в сімейному їх житті. Це немовби сторінка, яку перед ними відкриває небесний ангел-охоронитель. І на цій сторінці віднині ангел буде записувати всі справи подружньої пари — добрі і погані. А від того, які справи переважатимуть, — добрі чи погані — залежить, наскільки міцним буде шлюб.
Катерина ЗУБЧУК.