Ще зовсім недавно ти цілував мене, пригортав... Я раділа: збулась моя мрія — я кохала і була коханою.
Ти — високий і гарний юнак, з голубими очима. Я ревнувала тебе до кожної дівчини, з якою ти розмовляв чи хоча б вітався. Коли ти не приходив в якийсь вечір, я вже «бачила» тебе в обіймах іншої, і це зводило мене з розуму...
Ще зовсім недавно ти цілував мене, пригортав... Я раділа: збулась моя мрія — я кохала і була коханою. Ти — високий і гарний юнак, з голубими очима. Я ревнувала тебе до кожної дівчини, з якою ти розмовляв чи хоча б вітався. Коли ти не приходив в якийсь вечір, я вже «бачила» тебе в обіймах іншої, і це зводило мене з розуму. Тішило й заспокоювало лише одне: я згадувала, як ти говорив мені, що ми завжди будемо разом, бо нема на світі кохання, сильнішого за наше. Я мріяла стати твоєю дружиною, коханкою, просто другом, бо любила тебе, як ніхто і ніколи не любитиме. Любила й прощала тобі те, що інша не простила б, — і п’янки, і неувагу, і навіть образи. І не слухала, що люди не схвалювали мого вибору, говорили: «Поганий він хлопець, обходь, дитино, його десятою дорогою». Мені здавалось: що ті люди можуть знати про любов, яка палила серце нещадним вогнем?! Ми зустрічалися вже два роки, але ти чомусь не поспішав одружуватись. Все знаходив якісь причини, і весілля відкладалось з весни на осінь, з осені на весну. ... В моєму житті таки настав цей довгожданий день — день мого весілля. Біла сукня, фата. Я — весела, усміхнена, але на душі — невимовна печаль. Бо не ти стоїш поруч зі мною. Не тобі я даю присягу вірності в коханні. Наше кохання лишилось в моїх ще таких близьких спогадах про тебе. Не можу сказати, що я нещаслива, — в мене є чоловік, який мене дуже любить, я готуюсь стати матір’ю. Але все ж я часто сумніваюсь в тому, що зробила правильно, вийшовши заміж за іншого. А, може б, у нас все було б добре? А, може б, ти зрозумів, що на світі є багато важливіших речей, ніж випивка, гульки і розваги, і ми були б щасливими разом? Н. м. Горохів.
