ОЛЕКСІЙ ШУМИК: В ОПОЗИЦІЮ ЩЕ СТАВАТИМУТЬ У ЧЕРГУ...

Делегати 13-ї звітно-виборної конференції обласної організації Соціал-демократичної партії України (об’єднаної) тиждень тому одноголосно обрали своїм лідером Олексія Шумика. Які ж плани і наміри нової волинської команди партії, керівництво якої заявило про перехід в опозицію?

— Олексію Павловичу, існує думка, що опозиція до нової влади — це опозиція до України. Що на це скажете?
— Звучить дуже пафосно, але це абсурд. Якщо в цивілізованій країні немає опозиції, значить, у державі коїться щось не те. Опозиція до Ющенка — це жодним чином не опозиція до українського народу, бо майже половина населення хотіла бачити Президентом не Ющенка. З іншого боку, далеко не всі, хто підтримав Ющенка, симпатизують саме йому. Значна частина з них просто голосувала проти попередньої влади. Мусимо визнати: ми програли вибори. А той, хто програв, у нормальній країні або переходить в опозицію, або йде з політики.
— Якщо не помиляюся, у штабі Януковича Ви участі не брали, представником від луцьких есдеків була інша людина...
— Дехто дійсно йшов у штаб, бо після перемоги вже бачив себе у кріслах губернатора, мера, ректора найбільшого вузу... Луцький штаб швидше нагадував місце для заробітків, аніж політичної боротьби. Хоча рядові члени партії працювали у нас на совість. Януковичу, до речі, нічого закинути есдекам: ми єдині, хто послідовно, до останніх судів, були з ним. Це доводить, що Віктор Медведчук — господар свого слова.
— Отже, до сумнівних діянь на виборах ви не причетні, люстрації не боїтеся. Як узагалі ставитеся до неї?
— Я згоден з міністром юстиції Романом Зваричем — його компетентність навіть у нас, його політичних опонентів, не викликає сумніву. Люстрація суперечить не лише українському, а й світовому законодавству. Хоча не як секретар обкому, а як громадянин України, я не проти оприлюднення списків тих, хто у свій час, починаючи ще зі студентської лави, «стукав» на своїх же. Такі люди були не лише у старій владі, вони спішно перефарбовуються і проникають у нову. І саме вони становлять для неї найбільшу небезпеку.
— На Майдані я був по іншу сторону барикад. Але поважаю тих, хто не перефарбовується в залежності від політичних вітрів...
— СДПУ(о) вчинила чесно й порядно, чітко задекларувавши свою опозиційність. Це ліпше, ніж вдавати з себе союзника, плести інтриги, а потім підступно вдарити у спину. Ми визнали свою поразку — отже, визнали перемогу Ющенка, прийняли його як легітимно обраного Президента. Ті, хто кричить, що не визнає Ющенка президентом, не опозиціонери, а лише під них маскуються. Це деструктив, а ми — за конструктивну цивілізовану опозицію. Не треба кидатися на нову владу з ненавистю. Маємо бачити сильні сторони своїх опонентів, і навіть дечому в них повчитися. Зокрема, методам боротьби за владу, роботи з масами... Ми не будемо огульно критикувати владу, але уважно слідкуватимемо за її діями і застерігатимемо від помилок. Принаймні на Волині буде саме так.
— Після призначення губернатором Анатолія Француза саме Ви, будучи шеф-редактором однієї з газет, перші публічно сказали правду про те, що волиняни думають про його команду. Після цього Ви позбулися посади. Що ж усе-таки сталося?
— Не хочу навіть згадувати. Просто слово «варяг» пан Француз сприйняв як якусь надзвичайно ганебну образу...
— Мені це знайоме: полковник із військкомату теж образився на слово «когорта»: стали надсилати в редакцію повістки в армію...
— Аналогічно. До слова, я досі не розумію потреби такого призначення. За губернаторства Бориса Климчука область постійно перебувала на передових позиціях у державі — і раптом без будь-яких пояснень призначають якогось начальника міліції сусідньої області!
— Але на той час уже Героя України.
— Та який він герой, коли під час помаранчевого мітингу в Луцьку не вийшов до людей, а втік із приміщення? Стверджувати не буду, але, кажуть, переховувався десь у лісах Волині, на Івано-Франківщині, Київщині... Та навіть його заступник Володимир Панчишин мав мужність вийти до людей і чітко сказати, що він діє в рамках чинного законодавства і підкоряється діючому Президенту Кучмі... На мій погляд, за всю історію існування Волинської області слабшого керівника не було і, мабуть, не буде. Певно, за рівнем своєї грамотності Француз міг образитися на друковане слово. А коли врахувати, що головним ідеологом у нього був пан Родич, нічого дивного в цьому не бачу. Натиснули на моїх безпосередніх керівників, аби я пішов покаявся. Я вибрав інше — чистий аркуш паперу і заяву про звільнення. І, повірте, нітрохи про це не жалкую.
— Невдовзі після цього «французькі» заступники Родич і Панчишин вступили в СДПУ(о)... Вони й досі в партії?
— Особисто я був проти їхнього вступу. Зрозуміло, що це були суто кон’юнктурні мотиви. Скажу відверто: пан Родич своїм вступом у партію лише їй зашкодив. І на найближчому засіданні бюро Луцького міськкому я особисто ставитиму питання про його виключення з партії. Щодо пана Панчишина, то я поважаю його право самостійно визначитися щодо перебування в наших лавах.
— Кажуть, що після виборів есдеки масово здають партквитки?
— На Волині партія налічує понад 5 тисяч членів. Маємо близько 200 заяв про вихід. Наскільки це масово, судіть самі. Щоправда, вийшли деякі секретарі райкомів і міськкомів. Та я не робив би з цього трагедії. Коли партія була провладною, ці люди правдами-неправдами просилися до нас, аби посісти владні посади. Вони ж перші й залишили нас. Партія звільнилася від зайвого баласту, стала морально чистіша. Наразі процес виходу призупинено, в лютому вже надійшло близько півсотні нових заяв про вступ. Приємно, що до нас іде молодь, яка становить понад третину волинської парторганізації, близько половини — жіноцтво.
— І на що розраховуєте в регіоні, де 90 відсотків отримав Ющенко?
— Повірте мені: вже через півроку в опозицію стоятимуть у черзі. У 2006-у на Волині ми візьмемо прохідний бар’єр. За рахунок чого — поки не говоритиму. Скажу лише: ми підемо в народ, будемо серед людей, станемо для них зрозумілими. Те становище, в якому сьогодні опинилася СДПУ(о), мені нагадує ситуацію довкола Компартії в 1991-у. Тоді на комуністів вішали всіх «собак», тепер — на нас. Хоч переважно це чужі «собаки». І дуже скоро прості люди це зрозуміють. Не треба забувати, що Віктор Медведчук — вольовий політик, він уміє тримати удар.
— Ваше ставлення до реприватизації.
— Переконаний: огульна реприватизація принесе більше зла Україні, ніж користі. Ми відштовхнемо й тих нечисельних інвесторів, які погодилися вкладати гроші в нашу економіку. А якщо влада знову зміниться — нова команда теж підніматиме це питання? Хоча згоден: ці процеси слід зробити максимально прозорими. Чому б, скажімо, в регіонах не скласти т.зв. «приватизаційні мапи»? Мені, як мешканцю Волині, цікаво було б дізнатися, який об’єкт, ким і за скільки був куплений, хто в цей час керував або й керує містом, районом, областю... Щоб кожен міг співставити, у яких родинних чи бізнесових стосунках перебувають ті, хто купив ці об’єкти, з тими, хто на той час був при владі, членами їх сімей. Думаю, що багато посадовців потрапили б до списків ворогів народу.
— Політичний тиск на членів СДПУ(о) чиниться?
— На Волині я особисто не знаю подібних випадків. Знаю, що таке є на Львівщині, Тернопільщині... Однак мені не відомо, щоб у нас комусь погрожували: або ти виходиш із СДПУ(о), або позбудешся посади. Я переконаний, що на Волині цього й не станеться. Якщо ж нова влада щось подібне собі дозволить, про це знатимуть усі.
— У яких стосунках перебуваєте з попереднім секретарем обкому Антоном Кривицьким?
— Як люди з певним життєвим досвідом, ми спроможні зрозуміти один одного. Якогось з’ясування стосунків чи чогось подібного між нами не було і, думаю, не буде. Я, до речі, відкрито висловив свою позицію: я не згоден із тим, як його виключили з лав СДПУ(о)... Якщо ж маєте на увазі можливе виселення обкому з теперішнього офісу, то відповідний лист-попередження від мерії дійсно є. Але я вважаю, що це не настільки нагальне питання в роботі міськвиконкому, щоб створювати тут якийсь конфлікт. Це питання ми вирішимо в робочому порядку. Тим більше, що в недавньому бліц-інтерв’ю газеті «Волинь» Антон Федорович сказав, що залишається переконаним соціал-демократом...
— Ви мали сміливість заявити, що «французька команда» — не та. А нинішня — та?
— Негоже давати оцінки людині через кілька тижнів після її призначення. Наразі зрозуміло одне: рівень довіри до теперішнього голови облдержадміністрації серед волинян не менший, аніж авторитет Президента Ющенка в Україні. Володимир Бондар — високоінтелігентна, вольова людина зі сталими принципами. Чи стане він добрим керівником, покаже час. Особисто я бажаю йому, щоб він реалізував усе, що декларує. Хоча вважаю, що після Француза хто б не сів у губернаторське крісло, мінімум рік він буде для волинян набагато ліпшим від попередника.
— Вам подобається бути опозиціонером?
— Бути в опозиції досить дискомфортно. Та мене це не лякає. Бути в опозиції — нормальне явище, і це треба відповідно сприймати. Коли всі це усвідомлять, тоді матимемо справді цивілізовану, європейську державу.
Розмовляв Олександр ПИРОЖИК.