СЛОВО ЧИТАЧА ВОЛОДИМИРА БОНДАРА

У ці дні, коли певні сили, зокрема, з керівництва обласної організації Конгресу українських націоналістів, знову розгорнули галасливу кампанію нападок на “Волинь”, намагаючись надати публікаціям про нечесного щодо своїх працівників підприємця Віктора Мельника політичного підтексту, чимало наших читачів в листах і телефоном заявляють про підтримку газети. Бажання зустрітися з кореспондентом “Волині” і висловити своє ставлення до подій довкола газети, в тому числі її пікетування кунівцями, виявив і дещо незвичний читач. Незвичний тому, що це перша посадова особа області, голова облдержадміністрації Володимир Бондар.
— Я хочу висловити думку саме як читач,— сказав Володимир Налькович у бесіді із журналістом “Волині”. — Але перш, ніж скажу те, що думаю з приводу подій довкола вашої газети, хотів би, щоб громадяни України, які читатимуть сказане мною, ще раз подивилися на те, що ми називаємо помаранчевою революцією. Чи ми прагнули якогось розбрату, нового зведення рахунків, чиєїсь крові, чи виправлення тих складних, непристойних, злочинних явищ, які були в тому суспільстві, за якого ми жили? Я особисто прагнув саме такого виправлення. Я дивився в очі своїх побратимів по боротьбі і бачив, що в нас була одна мета — змінити напрямок суспільного розвитку.
Коли ми боролися за перемогу Віктора Ющенка на президентських виборах, більшість ЗМІ області в силу тих чи інших обставин не подавали наших позицій, іноді категорично відмовляли в публікаціях, а ще частіше полемізували з нами, спотворювали наші погляди. “Волинь” була однією з небагатьох газет, яка могла помістити критичні матеріали щодо існуючої тоді влади, іноді між рядками, а частіше — і прямим текстом. “Волинь” подавала в прямому контексті погляди опозиції, а під час подій листопада—грудня минулого року — вимоги людей, які страйкували, які виходили на вулиці. На сторінках газети друкувалися матеріали, з яких було зрозуміло про вимоги страйкуючого суспільства.Це стало можливим завдяки жорсткій, принциповій позиції головного редактора, завдяки позиції колективу редакції. Я знаю добре журналістів “Волині”, їхні погляди. І мене не дивує, що саме “Волинь” об’єктивно висвітлює ті процеси, які відбувалися і відбуваються в області. Я можу назвати газету “Волинь” навіть нашим страйковим партнером.
— Одним з тих переконань, за які я тоді боровся,— продовжив Володимир Бондар,— було запровадження реальної свободи слова в країні, в області. І я вірю, що газета “Волинь” і тут буде партнером, який не дасть опустити планку цієї свободи низько. Бо “Волинь” сама підняла цю планку доволі високо і підтягує до цього рівня інші засоби масової інформації. Я не думаю, що у новій владі хтось буде зацікавлений, аби знову робити газети ручними, такими, щоб писали лише те, що буде приємно читати громадянам, які посідають відповідальні пости. Я не хочу, щоб наші газети висловлювали тільки думки людей, які мають заслуги перед помаранчевою революцією, якими б неймовірними ці заслуги не були. Вважаю, що буде правильним, коли газета висвітлюватиме ті негаразди, які є в нашому суспільстві.
Якщо ви не погоджуєтеся з якоюсь публікацією, сперечайтеся з нею на шпальтах газети. Доводьте позицію в межах існуючого законодавства. Я за те, щоб люди мали можливість і пікетувати, і висловлювати іншими способами свої погляди. Але я проти того, щоб прикривалися при цьому ідеями помаранчевої революції, щоб свої погляди, свої інтереси видавали за думку суспільства.
— Наша газета покритикувала конкретного підприємця, бізнесмена за його конкретні, доведені дії щодо людей. Ні в публікації Олександра Нагорного, ні в листах людей, які мали цілком обгрунтовані претензії до пана Мельника, не йшлося про його партійну приналежність, не згадувався КУН чи націоналісти в цілому. Не було ніякого політичного підгрунтя. То чому ж нас звинувачують у критиці націоналістів? Чому ми не можемо надрукувати цікавий, гіпотезний матеріал про вбивство Степана Бандери? Яка ваша точка зору щодо цього?
— Я думаю, що історична правда настане тоді, коли ми критично будемо ставитися до всіх постатей вітчизняної історії. Мене як історика за фахом цікавить істинний процес історії. Якщо будуть зняті всі “табу” з постатей і тем нашої історії, тільки тоді ми можемо дійти до істини. Яким би мені другом не був Платон чи хтось інший, істина мені завжди дорожча. Я засадничо стою за право засобів масової інформації висвітлювати будь-які події нашої історії. І тут газета “Волинь” може слугувати прикладом честі, прикладом виваженості. Ще я ціню вашу газету за те, що надаєте можливість висловитися з приводу якоїсь події й одній, і другій стороні. Певні матеріали є відвертим запрошенням до діалогу. Були випадки, коли я з тим чи іншим матеріалом не погоджувався. Але я вважав, що кожна людина має право на слово на сторінках газети.
Тональність публікацій останнім часом, глибина піднятих проблем в критичних матеріалах свідчать про добротний рівень газети. Ви пишете і про проблеми, які є у правоохоронних і господарських органах. У вас є критика і минулої влади, і нової. Немає суцільного “одобрямсу”, як його і не було за попередньої влади. Мої вимоги до читабельності газет високі, і “Волинь” відповідає цим вимогам.
Про те, що цей рівень читачів задовольняє, свідчить і тираж газети. І цей тираж, ця довіра читачів — це теж своєрідна відповідь на питання, на вимоги, поставлені пікетуючими. Газета заслуговує на повагу своїми політичними публікаціями, це я кажу як людина, котра прискіпливо читає такі матеріали. Така газета, як “Волинь”, повинна бути захищена всіма громадянами нашої держави від посягань кого б то не було. Ваша газета — це частина волинської душі. Більше того, вона цю душу формувала і, я переконаний, буде й надалі формувати.
— Пан Мельник обіцяв нас “розорити”, погрожував всілякими карами...
— Я б на місці пана Мельника був би обережним. Палка завжди має два кінці. І можна натрапити на серйозний спротив не тільки з боку суб’єкта оскарження — газети, але й з боку читачів, чия громадянська совість буде ображена. А в даному випадку і моя громадянська совість є зачіпленою. Я газету “Волинь” знаю давно, не давав і не дам її образити. Як читач. У газети “Волинь” є і крім мене впливові читачі, які зможуть їй підставити плече, якщо газеті буде сутужно.
Записав Володимир ЛИС.