Протягом десяти років в області зменшилось населення на 34 тисячі чоловік, тобто на один невеличкий район...
Дуже важливу проблему досліджував кореспондент газети Петро Боярчук у статті “Щороку в районі зникає одне село”. Ця проблема дуже актуальна, та, на жаль, їй не приділяється належної уваги. Протягом десяти років в області зменшилось населення на 34 тисячі чоловік, тобто на один невеличкий район, або дійсно, як пише автор, зникало одне село в кожному районі. З цього приводу я задавав запитання багатьом спеціалістам різних галузей, щоб з’ясувати, у чому ж причина, як зупинити природний спад населення області. Хоча, треба сказати, Волинь на фоні України ще ніби серед кращих, а в 2004 році маємо навіть зменшення проценту спаду чисельності населення в області. Головна біда — це зниження народжуваності дітей і збільшення смертності людей. За останнє десятиріччя щорічна народжуваність по області зменшилась з 16377 у 1994 році до 12450 дітей у 2004 році. В той час смертність за ці роки зросла відповідно з 12069 чоловік до 15459. Названі мною показники є середніми, а якщо зробити аналіз по районах, то ця ситуація значно гірша у Володимир-Волинському, Горохівському, Іваничівському, Ковельському, Турійському районах. Лише в п’яти регіонах області – в містах Луцьку, Ковелі, Камені-Каширському, Любешівському та Ратнівському районах — є природний приріст, що становить 2,6—0,2 людини на 1000 жителів району. Порівняю декілька сусідніх районів: Луцький і Горохівський, Ратнівський і Любомльський. У Горохівському районі в сільській місцевості природний приріст у 2004 році на 1000 жителів становить — 8,9, у Луцькому — 3, у Любомльському — 6,9, у Ратнівському — 0,2. Якщо у першому випадку таку різницю між даними районами намагались пояснити мені спеціалісти різних галузей нерівним соціально-економічним розвитком Луцького та Горохівського районів, то у другому, здається, про це говорити не доводиться. Я вдячний пану Боярчуку за дуже вдале, правдиве дослідження, але хотів би також доповнити його фактами, що не згадуються у статті. Недавно в передачі інформаційної студії “Полісся-ТV” була організована зустріч з депутатами всіх рівнів, представниками громадськості на цю тему. На поставлене запитання “Чи покращиться демографічна ситуація при збільшенні державної допомоги на дітей?” — 70 % респондентів стверджує “так”. Це і очевидно, оскільки утримувати дитину зараз, а особливо у сільській місцевості, нелегко. Навіть народити дитину, так би мовити, безкоштовно не можна — треба купити ліки, а то й найняти приватний автомобіль, щоб завезти породіллю до пологового будинку. А якщо кесареве народження? Вже, як правило, в багатьох школах повністю переклали ремонт на плечі батьків, за їх кошти купляють стільці, класні дошки, штори. Хіба це діло? Досить поспілкуватись з жінками, що мають лише по одній дитині, щоб побачити ще ряд причин низької народжуваності. Одна з основних — це квартирне питання. Жінки, які не мають квартири до 35 років, другої дитини народжувати не бажають. А у нас на Волині таких сімей 2501, із них мам-одиночок — 402. У державі діє дві програми молодіжного будівництва — “Молодіжне кредитування” та “Власний дім”. Хоча ці програми працюють у нас на Волині недавно, але молоді люди повірили у них. На даний час на обліку для отримання кредитів на житло перебуває близько 1800 сімей, а взагалі бажаючих отримати кредити — близько 3 тисяч молодих людей. Хочу сказати, що згідно положень про дані програми місцеві бюджети мають брати в них участь на дольовій основі. Уже склалась традиція — 30 відсотків з місцевих бюджетів, 70 — з державного. На жаль, на виконання програми “Власний дім”, яка розрахована на сільських мешканців, в 2004 році виділено з районних бюджетів лише 276 тисяч гривень, з державного бюджету — 921 тисячу. Це, звичайно, дуже мало. Окремі райони виділяють зі своїх бюджетів лише 5—20 тисяч. Мало виділяють асигнувань на кредитування міські і майже нічого сільські та селищні ради. Обласна рада неодноразово зверталась до органів влади всіх рівнів з пропозицією більш зважено підійти до вирішення цієї проблеми, проте не всі нас розуміють. А тому черги ростуть і я дуже побоююся, що молодь зневіриться у такій благородній справі. Знаючи про ці проблеми, Юлія Тимошенко, теперішній наш прем’єр-міністр, звертаючись до депутатів Верховної Ради України при її затвердженні, сказала: “Але є нерівність, яка не може бути допущена у нашому житті ні за яких обставин. І хочу розпочати з нерівності дітей при народженні — це є найвища несправедливість, яка сьогодні панує не тільки в Україні. Коли дитина народжується, її успішний шлях не може пояснюватись нічим, ні заможністю родини, ні якимись досягненнями родини. Якщо дитина народилася, немає значення, яка успішна чи неуспішна родина, ми мусимо відкрити рівне життя для кожної дитини”. Перші кроки у вирішенні цієї проблеми зроблено Президентом України Віктором Ющенком, який підписав Закон про збільшення державної допомоги сім’ям при народженні дитини. Я вірю, що, маючи таку підтримку нашого Президента та уряду, зробивши аналіз стану справ по кожному населеному пункті, органи місцевої влади зуміють розв’язати цю гостру і вкрай важливу суспільну проблему. Нас турбує рівень смертності. У 2004 році порівняно з минулим роком він дещо зменшився — з 14,6 до 14,3 померлих на 1000 осіб. Цей показник покращився за рахунок міського населення, але рівень смертності сільських жителів у півтора раза вищий, ніж мешканців міських поселень. Не вдаючись до глибокого аналізу структури причин летальних наслідків, вважаю, що сільське населення отримує значно слабшу первинну медичну допомогу. Хоча, здається, маючи таку потужну мережу медичних закладів у сільській місцевості — 71 лікарська амбулаторія, 805 ФАПів, 14 дільничних лікарень — є можливість надавати значну допомогу сільським жителям. На жаль, не всі лікарські амбулаторії укомплектовані лікарями, подекуди не вистачає медичних працівників у ФАПах. Ряд сільських рад вкрай незадовільно фінансує лікарські амбулаторії, ФАПи — в них немає ліків першої необхідності. Я звертаюсь до сільських, селищних голів з проханням краще вникати у роботу цих закладів. Щоб поліпшити профілактику захворювань серед сільського населення, необхідно переводити сільські амбулаторії на заклади сімейної медицини. На нашу думку, потрібно з 2005 року медичні заклади сільської місцевості (дільничні лікарні, лікарські амбулаторії, ФАПи) передати на фінансування з районного бюджету. Такої думки дотримується міністр охорони здоров’я України Микола Поліщук і ряд депутатів Верховної Ради України. Для сільської медицини передбачається у державному бюджеті 2006 року виділити 110 млн. гривень. Звичайно, це одна сторона медалі. Є й інша — чи ми самі дбаємо про своє здоров’я? Зупинюсь на одній проблемі — пияцтві. Офіційно зареєстровано в області 1212 барів і ресторанів — це вже не мало. А скільки є підпільних гуралень? Ніхто не знає. Недавно газета “Волинь” писала, як жителі с. Сільце Ратнівського району самі розправилися з підпільною гуральнею, яка отруювала людей. Але чому про неї не знав сільський голова і дільничний інспектор міліції? Валерій Мельник у журналі “Про бізнес” наводить такі дані. Україна в 2003 році втратила 10 тис. своїх громадян від отруєння алкоголем. Така ж доля спіткала і багатьох волинян. З 1197 смертельних побутових випадків, зареєстрованих в області в 2004 році, значна частина сталася в стані сп’яніння. У 2004 році, за статистичними даними, в області нараховується 110 чоловік, отруєних алкоголем, з них 81 — у сільській місцевості. А чи не однією з причин вживання алкоголю батьками є народження близько 60 відсотків дітей з відхиленням стану здоров’я? А хто дасть відповідь, скільки захворіло громадян Волині на туберкульоз, які в п’яному вигляді валялися під тином? А скільки дітей не дочекалися своїх батьків, які в п’яному стані загинули в автоаваріях? Всі ці проблеми хвилюють громадськість області. Завдання влади і тієї ж громадськості полягає у тому, щоб гуртом ми подолали тих, хто споює народ і хоче бачити в ньому лише дешеву робочу силу. Василь СТРУК, заступник голови обласної ради.
