Саме напередодні поетових уродин Шевченкіана поповнилася новим цікавим літературно-краєзнавчим виданням, що побачило світ у видавництві “Волинська обласна друкарня”...
Саме напередодні поетових уродин Шевченкіана поповнилася новим цікавим літературно-краєзнавчим виданням, що побачило світ у видавництві “Волинська обласна друкарня”. Це — “Оповіді Шевченкового краю”, записи, впорядкування і примітки Олекси Ошуркевича. Цей автор як глибокий і ретельний дослідник питань краєзнавства, фольклористики, етнокультури добре знаний не лише у нашому краї. Його записи усної народної творчості опубліковані у виданнях Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. Максима Рильського НАН України, окремими виданнями вийшли праці, серед яких “Пісні з Волині” (1970), “Затрубили труби: З історії народних музичних інструментів” (1993), “Чарівне кресало: Українські народні казки з Волині і Полісся” (1995), “Родина Косачів і волиняни: Спогади, перекази” (2002) та інші. Книгу “Оповіді Шевченкового краю” лауреат Всеукраїнської премії ім. Павла Чубинського Олекса Ошуркевич підготував за матеріалами фольклорно-етнографічних експедицій на батьківщину Тараса Шевченка. Зізнаюся, гортала сторінки цієї книги з особливим почуттям. Ожив у пам’яті незабутній спомин юності: нам, студентам-філологам столичного університету ім. Тараса Шевченка, організували мандрівку в ті населені пункти Київської, Черкаської та Чернігівської областей, котрі згадуються у “Кобзарі”, а також безпосередньо пов’язані з біографією поета. Нині ж, перечитуючи книгу Олекси Ошуркевича, наче почула голоси земляків Тараса Шевченка, серед яких і його кревні родичі. Їх, як зазначає автор, вдалося виявити поза “малою батьківщиною” поета, зокрема — у Волинській та Рівненській областях. У словнику персоналій “З великої родини Шевченків”, що пропонується увазі читачів як додаток, подано короткі біографічні довідки про тих родичів поета, про яких є згадки в основній частині книги — у текстах оповідей. Привертає увагу й грунтовна, глибока вступна стаття Олекси Ошуркевича “У руслі оповідної традиції”. Тут автор роздумує над феноменом постаті поета, художника й мислителя, який ще за життя став об’єктом народної творчості. Про це свідчить процитований тут лист, написаний 1859 року Шевченкові у Петербург українським фольклористом й істориком Михайлом Максимовичем: “Не забувайте нас і хоч зрідка відзивайтеся до нас сюди, на береги Дніпрові, де в околицях Михайлової гори залишили Ви про себе найживіші й найсердечніші спогади. А на правому боці Дніпра Ви стали особою міфічною, про яку вже ходять казки й легенди. Увесь цей пласт ретельно вивчив і проаналізував у своїй статті Олекса Ошуркевич. Окрім того, збагатив нас власними знахідками й записами. Читати їх надзвичайно цікаво і тим, хто знає про життя і творчість поета вже багато, і тим, хто робить лиш перші кроки у пізнанні безмірного Всесвіту на ім’я “Кобзар”. Не дарма ж незабутній Олесь Гончар писав: “... У “Кобзарі” мовби акумулювався духовний набуток поколінь, книга пашіє жаром визвольної боротьби, крізь людський біль, крізь індивідуальне в ній раз у раз проступає вселюдське: біблейна далеч історії тут мудро гомонить із сьогоденням, досвід минувшини — з сучасним життям і прагненням народів світу”. Ось чому все нові й нові покоління з душевним трепетом і непідробним інтересом заглиблюються у найтонші нюанси життя і долі поета. Олекса Ошуркевич своїми “Оповідями Шевченкового краю” подарував нам унікальну можливість відчути духовну ауру землі, яка береже в собі відлуння кроків Кобзаря. Валентина ШТИНЬКО.
