Курси НБУ $ 36.57 € 37.59
«Донбас для росіян – це полігон, вони приїжджають вчитися воювати»

Сержант Сил спеціальних операцій з позивним "Джома".

Едуард Крижанівський

«Донбас для росіян – це полігон, вони приїжджають вчитися воювати»

Інтерв'ю з сержантом 3-го полку спецназу про те, як війна може змінити погляди на життя і коли вона може завершитися

Сержант Сил спеціальних операцій з позивним "Джома" говорить, що після демобілізації його війна не завершилася. Після закінчення контракту із ЗСУ він разом з побратимами заснував "Альянс захисників країни" і зайнявся навчанням дітей, встигаючи поєднувати це з волонтерською діяльністю і допомогою бійцям на передових позиціях.

Про те, як з людини, вихованої у Радянському Союзі, вийшов доброволець-"правосек", з "правосека" – боєць Сил спеціальних операцій, а зі спецназівця – вчитель молоді, Джома розповів в інтерв'ю сайту "24".

Ти був бізнесменом до Майдану, так?

Так. Займався вентиляцією і кондиціонуванням. У 2008 році набридло гнути спину на когось, відкрив свою фірму, але все одно продовжував працювати, була своя команда. Насправді, на Майдані я не особливо-то й був. Спочатку взагалі не вірив, що з Майдану щось вийде. Ну, їздив, допомагав по дрібницях, ось як багато киян. Особливо – після того, як побили дітей. Ось після цього побиття у мене планку зірвало. Дивився на своїх дітей, які були практично такі ж, як ті, побиті. Мені так шкода було, і самих дітей, і тих, хто бив цих дітей. Було зрозуміло, що це побиття обурить всіх людей. Воно так і вийшло. Пам'ятаєш, скільки народу на наступний день вийшло? Обурило всіх і те, що дітей побили, і більшість народу все-таки почали показувати бажання щось в країні змінити.

На Майдані ж познайомився з хлопцями з "Правого сектору". У мене друг був, у нас діти в школі разом вчилися, от він був "правосеком". Ми з ним на районі зустрілися, виявилося, що обидвоє на Майдан збираємося, разом і поїхали. Я якраз дрова возив, масло і соляру. Ще й цікаво так вийшло, що мій приятель ще в совдепівські часи у вагоні-ресторані працював. У нього з тих пір залишилася така машинка, яка скляні пляшки пробками закриває. Ось ми розливали масло і соляру по пляшках, закривали, витирали насухо і в ящик з пляшками лимонаду пакували. Коли менти нас зупиняли, перевіряти, що ми веземо – показували лимонад. При них прямо відкорковували і давали спробувати. Ось так ми все це провозили. А потім... Ну, а потім всі знають, що було.

Наше суспільство треба струсонути – тоді ми починаємо думати і включати мозок. Інакше буде так, як зараз, коли одиниці щось роблять і допомагають, а у всіх інших – все добре, нічого ніде не стріляє, у них ніхто не гине. Інакше ця війна може тривати десятиліттями от у такому форматі монотонного знищення кращих людей.

На війну з "Правим сектором" так і потрапив?

На війну я спочатку не в добробат потрапив. Прийшла мені повістка в березні 2014 року. Пішов у військкомат. В армії служив ще в радянський час, ми служили в роті охорони, в спецназі. Коротше, охороняли бригаду в Німеччині. Нас там дуже добре готували. По молодості мені все це дуже подобалося, я займався спортом, боксував, і на службу потрапив туди, куди треба.

Чому взагалі вирішив іти добровольцем?

Захистити сім'ю. Бачачи, що діється на Донбасі, і весь той безлад, який сєпари витворяли... Я пішов, щоб захистити свою родину, свою країну і змінити щось. Тому що воно само не зміниться, якщо нічого не робити, правильно?

Ми в околицях Донецького аеропорту багато працювали. Водяне, Піски, Спартак, шахта Бутівка. Так багато можна розповідати. Як ми там з пацанами здружилися, і з "Київської Русі", і з 93-ї бригади, як вони нам допомагали з боєкомплектами, з їжею. Знаєш, у війні є один плюс.

Який?

Люди. Ми взнали хороших людей, дійсно хороших. Це – єдиний плюс.


Ти особисто стикався з російськими військовими?

Так. З морською піхотою. Чув росіян часто. Коли по рації розмовляють звичайні сєпари – там все просто, з матами і так далі. Коли по рації говорить спецура – спілкування тільки цифрами. Тут вже відразу розумієш, хто твій противник.

Причому досить часто ми з ними зустрічалися. Брали їх в полон. У 2014 році вони говорили, що прийшли захищати всіх від бандерівців і фашистів. Вони в це справді вірили. У 2015 році – стали простіше, але тенденція збереглася. Зараз вже деякі розповідають, що просто приїхали заробити грошей на життя, деякі – повчитися. Донбас для них – це полігон, вони приїжджають вчитися воювати. Вони вважають, що це – нормально.

Чим конкретно ви зараз займаєтесь після звільнення?

Наш командир запропонував об'єднатися, щоб вчити підростаюче покоління. Щоб вони знали, що таке гімн, хто їх діди-прадіди, хто такі козаки. Якщо ти не знаєш, що було колись, то складніше розуміти, що відбувається. От ми й вирішили навчати молодь. Тому що молодь – це наше все.

Кого саме навчаєте?

Молодь від 16 до 20 років. Ми збираємо ветеранів, які хочуть займатися навчанням. І працюємо. Працювали з медичними училищами, з військовою кафедрою Університету ім. Шевченка, з областями. Таких як ми, що бажають щось змінити і щось зробити, насправді багато. Вчити дітей – у тому числі.

Мені дуже подобається з дітьми займатися, я від цього отримую таке задоволення! Особливо – коли у них очі горять! Ми вчимо молодь не воювати. Ми вчимо захищати себе. Вчимо захищати сім'ю. Для них – це щось нове. Причому тенденція така, що дівчаток у нас більше, і вони більше включаються в процес. Вчимо, як розпалити багаття без сірників, як очистити воду для пиття, що і як можна їсти, не завдаючи шкоди організму, як зупинити кров, що робити, якщо зламав ногу. От як в Ізраїлі вчать всіх розуміти, знати, вміти захищати і виживати.

Telegram Channel