Курси НБУ $ 36.57 € 37.59
В урочище Хрести люди їдуть  зі своїми бідами та хворобами

Берегиня лісового святилища Олена Рищиковець приходить сюди щодня прибрати та помолитися.

Фото Олександра ДУРМАНЕНКА.

В урочище Хрести люди їдуть зі своїми бідами та хворобами

Після щирої молитви немічні зцілюються

На українському Поліссі є чимало загадкових місць. Найвідоміше — лісове урочище Хрести, яке розташоване за селом Луко Володимирецького району Рівненської області. За місцевою легендою, у середині ХІХ століття однієї лютої зими серед дрімучого лісу замерзла родина старців. Вони не дійшли до найближчого хутора. Коли зійшов сніг, селяни знайшли їхні тіла й поховали мандрівних жебраків на кладовищі. А в лісі, на місці їхньої смерті поставили хрести. Згодом хтось із місцевих зауважив: якщо тут щиро помолитися, то прохання збувається. І стали сюди люди приходити, зав’язувати на хрести стрічки, рушники та хустки. Понад 150 літ їдуть сюди паломники. Щоби перевірити на собі чудодійну силу Хрестів, ми також відправилися у неблизьку дорогу

Кожна стрічка та хустка  — це прохання про допомогу.
Кожна стрічка та хустка — це прохання про допомогу.

 

У селі Луко нашим провідником стала місцева жителька Олена Рищиковець. За її словами, від їхньої хати до Хрестів — десь два кілометри. Вона туди ходить, скільки себе пам’ятає, з дитинства. Зі своїм чоловіком регулярно прибирають в урочищі. А про загиблих старців відомо лише те, що їх було п’ятеро: чоловік, його жінка–поводир та троє діток.

— Вони йшли з Дібрівська в село Луко, але почалася заметіль. Сіли в лісі відпочити й, видно, так і заснули, — розповідає пані Олена. — Їх замело снігом, а задубілі тіла знайшли аж навесні. Наші люди похоронили старців, а на місці смерті серед лісу поставили спершу одного хреста, а тепер їх там — 17 чи 18. Батюшка казав, що більше не треба. Ніхто не знав імен тих жебраків, які замерзли. Але одній бабусі приснився старець і сказав, що його звали Калістратом.

За словами жінки, вже багато літ в урочище їдуть люди з різними проблемами: хтось занедужав чи не ладиться сімейне життя. В кого яка гризота, з тим і звертаються. В їхніх краях про дивовижні зцілення передають із уст в уста вже багато літ.

Мій Льоня був на фронті, а я тут постійно молилася за нього і за всіх наших солдатів. Отримали страшну звістку: син потрапив у полон до сепаратистів. Тоді ми запрягали з чоловіком коника й приїжджали сюди кілька разів на день. Льоню через місяць відпустили. Підлікували в госпіталі, й зараз син знову на війні…

Ми йдемо пішки, дорогу легко знайти за кольоровими стрічками, що зав’язані на деревах, а наша провідниця пригадала недавній випадок, який стався з однією жіночкою зі Степангорода. Вона мала страшні рани на ногах, приїхала сюди, помолилася — і вони загоїлися. Щоб віддячити, прислала людей, які привезли сітку й цементні палі та зробили огорожу.

Пані Олена розповіла про дивовижний порятунок їхнього найстаршого сина Леоніда, який мешкає у Вараші. Він два роки відслужив миротворцем в Іраку.

— Я тоді тут так просила в Господа, щоб син повернувся живим, — Олена Федорівна витирає сльози. — Приїхав звідти цілим, жодної подряпини. А тут нова біда. Коли розпочалася війна на Сході, то він одним із перших поїхав захищати Україну. Мій Льоня був на фронті, а я тут постійно молилася за нього і за всіх наших солдатів. Отримали страшну звістку: син потрапив у полон до сепаратистів. Тоді ми запрягали з чоловіком коника й приїжджали сюди кілька разів на день. Льоню через місяць відпустили. Підлікували в госпіталі, й зараз син знову на війні…

Серед лісу ще здалеку ми побачили яскраві стрічки та хустки на хрестах, ніби стоять десятки людей.

— Місце справді святе й намолене, як у храмі, — розповідає пані Олена. — Тут у вихідні стільки людей буває, особливо в неділю, після служби в церкві. Зараз такий час, що багато жінок не можуть виносити дитя або завагітніти, то приїжджають до хрестів. Наші добрі знайомі з Дібрівська поженилися, й у них довго не було дітей. Стали сюди навідуватися, й жінка народила двійнят. А вони стільки літ цього чекали. Хіба не диво Господнє? Хто просить із вірою, тому й дається, — такий висновок робить берегиня лісового святилища.

— В кого діти слабі, то сюди несуть їхні іграшки й одежу. Кажуть, що допомагає. Помоліться щиро за свою родину й попросіть для всіх здоров’я.

…У мене було таке відчуття, ніби перебуваю у церкві. На душі стало радісно та спокійно. Не знаю, може, це ефект самонавіювання. Раціональним розумом важко осягнути, що якесь місце у лісі має дивовижну лікувальну, майже чарівну силу. Але чомусь же люди їдуть сюди з усіх кінців України й навіть сусідньої Білорусі. Дивлюся й усвідомлюю: кожна стрічка — чиєсь німе прохання про зцілення чи безмовний крик про допомогу. Це ж яка концентрація людського болю, а разом з тим — віри та надії…

 

Гора Хрестів у Литві

 

 

Ця католицька святиня (на фото) розташована за 12 кілометрів від міста Шяуляй по трасі Вільнюс — Рига. На пагорбі знаходиться приблизно п’ятдесят тисяч хрестів(!) різних розмірів: від величезних дерев’яних заввишки декілька метрів до натільних. Одне розп’яття було встановлене Папою Римським Іоанном Павлом II під час його візиту до Литви 7 вересня 1993 року

Безліч легенд пояснює, чому на цій горі з’явився перший хрест. За однією з них, його поставив невтішний батько, в якого вмирала дочка. Уві сні якась жінка повеліла йому зробити хрест і принести його на гору. Чоловік зробив, як було наказано. Коли ж повернувся додому, його зустріла донька, яка зцілилася. Як тільки чутки про диво поширилися, інші люди теж стали приносити сюди хрести.

Перша письмова згадка про святиню, датована 1850 роком, була пов’язана з повстанням 1831–го, в якому загинуло багато литовців. Місця їхнього поховання були невідомі. Невтішні родичі встановлювали хрести, щоб вшанувати їхню пам’ять.

Гора набула особливого значення в роки радянського правління, як символ опору. Нині це меморіал жертвам насильницьких депортацій з Литви, що були здійснені радянським тоталітарним режимом. На горі з’явилися нові хрести з написами, що розповідають про великі страждання і втрати. Кожен із них символізує одну мученицьку долю людини, насильно розлученої з рідною землею.

Telegram Channel