“Марш за науку-2018”: чого прагнуть українські вчені

Учасники вдяглись у яскраві вбрання, взяли з собою плакати, вироби з картону і навіть дрона, а головне – хороший настрій. Саме тому вітчизняний аналог March for Science відбувся у дуже невимушеній та позитивній атмосфері, пише Український інтерес.

Минулого року американський Президент Дональд Трамп зменшив фінансування в Америці. Тоді учені вийшли на вулиці та протестували, а їх підтримали колеги з інших країн світу. Цього року Україна теж долучилась до ініціативи.

Учасники крокували від парку Шевченка до Майдану незалежності заради розвитку науки в Україні та в усьому світі. Тримали плакати із написами: Science, not silence”, “Ми робимо, ми маємо робити, бо можемо”, “Обирайте науку” та намагались надихнути українців робити нові відкриття.

Катерина Шаванова, старший науковий співробітник інституту сількогосподарської радіології інституту біаресурсів і природокористування України:

“Ми прийшли сюди “потусуватись”, з кимось познайомитись, з кимось поновити зв’язки. Показати людям, і журналістам зокрема, що в Україні є наука. Так, є багато проблем, але вона ще жевріє. І, як бачите, люди зібрались у свій вихідний день, витратили три дні, аби підготувати інвентар.

У нас дуже багато паперової роботи. Дуже важко замовляти реактиви. Навіть, якщо є гроші, може минути півроку, поки відбудуться тендери. За кордоном три дні максимум – і реактив привезуть. І – парадокс. Там вони коштують дешевше, ніж у нас.

Тарас Микитюк, інститут фізики НАН України:

“Дуже болісне питання фінансування. Спершу перестали закуповувати необхідне обладнання, а потім нас перевели на неповний робочий тиждень. Є інститути, які забезпечені лише наполовину. Мені особисто скоротили зарплатню на 20%. Якщо не вистачає реактивів, докуповую з власної кишені. Дуже суттєво допомагають гранти. Але можна виграти грант на мільярд, а потім три роки не вигравати його взагалі. За цей час молодь розбіжиться, знайде іншу роботу. Аби люди не думали, де ще заробити “на стороні”, наука має фінансуватись базово, тобто державою.

Я особисто вимушений працювати на ще одній роботі. Але за кордон не поїду: до останнього вірю, що все стане краще. До того ж, живу у чудовій країні з чудовими людьми.”

Артем Ставенко, магістр інституту імені Шевченка, ядерний енергетик:

“Два дні тому був у зоні відчуження. Працюю за гроші американської лабораторії, бюджет якої більше, ніж всієї української науки. Американці просто зацікавлені, аби ніхто “нехороший” не отримав матеріали. А Україна не виділяє кошти.” Хочу, аби люди повірили в українську науку

Дубровська Ганна, студентка 4 курсу інституту Шевченка, молекулярний біолог:

 Дуже багато науковців їде за кордон, намагаються піднімати науку там. Коли ти закінчуєш навчання – йдеш працювати молодшим науковим співробітником за три тисячі гривень. За ці гроші неможливо вижити. Мої знайомі виїжджають за кордон, отримують стаж, ступінь і повертаються в Україну на інші позиції. Мені дуже хочеться залишитись в Україні, але не виключаю можливості, що доведеться поїхати.

Артем Ставенко, магістр інституту імені Шевченка, ядерний енергетик:

“Два дні тому був у зоні відчуження. Працюю за гроші американської лабораторії, бюджет якої більше, ніж всієї української науки. Американці просто зацікавлені, аби ніхто “нехороший” не отримав матеріали. А Україна не виділяє кошти.”