Федір Семенюк того осіннього ранку прокинувся пізно, і відразу ж йому закортіло подивитися, що робить господарка квартири, його співмешканка Ніна Лукашук. Піднявся з ліжка і почалапав на кухню. Там її не було. Зазирнув у зал. Ніна лежала біля стола, посеред кімнати...
ЗІЙШЛИСЯ ДВА АЛКОГОЛІКИ Федір Семенюк того осіннього ранку прокинувся пізно, і відразу ж йому закортіло подивитися, що робить господарка квартири, його співмешканка Ніна Лукашук. Піднявся з ліжка і почалапав на кухню. Там її не було. Зазирнув у зал. Ніна лежала біля стола, посеред кімнати. «Досі спить», — промайнуло в ще п’яній голові. Підійшов ближче. Копнув ногою у бік й заволав: – Вставай! Скільки можна лежати!? Але Лукашук мовчала. Штурхонув її ногою ще раз. І знову ніякої реакції. Вона вже не просилася у свого «судженого», як це було напередодні, не мордувати, коли бив її по голові, спині, в живіт. Схилився над нею й зрозумів, що жінка мертва. З квартири вилетів кулею. Побіг до магазину, що був поряд, й зателефонував у центральну районну лікарню. «Швидка» не забарилась. Однак допомога лікарів уже не знадобилась. Семенюк родом із Здомишля. У житті йому не пощастило — потрапив у автомобільну аварію і став інвалідом першої групи. З дружиною розлучився, бо кому потрібен пияк? Невдовзі доля звела його з ратнівчанкою Ніною Лукашук, яка майже на тринадцять років старша за нього. Її чоловік помер, і вона відтоді у Ратному мешкала одна. Свій сімейний союз обмивали довго. А потім без чарки вже не могли прожити й дня. Отримають пенсії і п’ють тижнів зо два. Причому зачинялися наглухо. Навіть з квартири не виходили і нікого не впускали. Якось заїхав у гості рідний брат Ніни Іван. Скільки не гукав, дверей ніхто не відчинив. Сусіди знали: п’ють. Про них так і казали: «Там же п’яна хата. Горілка з неї ніколи не вивітрюється». Справді, навіть коли закінчувались у них гроші, спиртне знаходили. Пили уже в борг. Семенюк почав постійно бити Ніну. З якогось приводу і без причини. Часто виганяв з дому. Вона ночувала в під’їзді у невеликій кладовці, що під східцями. Постійно ходила із синцями та розбитою головою. Якось Ніна поскаржилась своїй сусідці-пенсіонерці Єфросинії Свистун, що Федір останнім часом її постійно б’є всім, що потрапить під руку. – Але чого ж ти з ним живеш? Гони його якнайдалі, — радила та. – А самій як жити? Ні з ким буде навіть словом перемовитися, — розмірковувала Ніна. – Тоді терпи і мовчи.
ЗА КРОК ДО ТЮРМИ У Ніни Лукашук невдовзі появилася чудова можливість поквитатися зі своїм співмешканцем… Стояла літня спека. Надворі запахло спілими полуницями. Добре вродили вони й на їхній грядці. – Сходи, Ніно, на город і принеси мені ягід, — наказав Федір після чергової спільної пиятики. Ніна йти не хотіла. Казала, що вже темно. Виникла сварка, яка переросла у бійку. Семенюк схопив костура і вдарив ним її двічі по руках, а потім — по голові. З голови потекла кров. Ніна закричала й вибігла на вулицю. Почувши крик, позбігалися сусіди. Іван Малина викликав «швидку». Із черепно-мозковою травмою, струсом мозку вона опинилася в центральній районній лікарні. На Семенюка мали завести кримінальну справу. Лукашук, зрозумівши, що Федір може опинитися за гратами, раптом заявила, що до Семенюка... ніяких претензій не має. Мовляв, чоловік побив її вперше, а тому як посварилися, так і помиряться. Коли правоохоронці запропонували пройти судово-медичну експертизу, жінка відмовилася. Невдовзі у квартирі Лукашук виник ще один конфлікт. Сусідка Оксана Хабовець побачила, що Семенюк костуром б’є вікна у своїй квартирі. – Що ти робиш? Вже тобі й вікна заважають, не тільки Ніна, —почала соромити Хабовець. – Ніна знову напилася, — почав пояснювати Семенюк. — З середини замкнулася. А я ось хочу влізти у квартиру, тому і вікна б’ю. Оксана Хабовець пішла до дверей і постукала. Але на її прохання відчинити двері ніхто не відгукувався. В цей момент з кладовки, що під східцями будинку, вийшла Ніна. Побачивши сусідку, пояснила їй, що втекла від чоловіка, оскільки він, мовляв, погрожує, що вб’є. Оксана, взявши з рук Ніни ключа, відімкнула двері і зайшла в помешкання. На підлозі валялося з десяток порожніх пляшок з-під горілки. На ліжку лежало ще дві пляшки не випиті. Ще пляшка виглядала з кишені Семенюка, який і без того вже ледве тримався на ногах. Хабовець почала просити обох не зчиняти скандалів. Ті поступово заспокоїлись...
БІЙКА ЗАКІНЧИЛАСЬ ТРАГІЧНО Того листопадового дня вони обоє пішли в районний вузол зв’язку, щоб отримати пенсії. Але вже дорогою Ніна нагадала Федору, що у них чималий борг за спиртне, яке брали раніше. Треба, мовляв, повернути. – Одержиш пенсію, то й розрахуєшся, — зі злістю кинув співмешканець. – Але ти майже втричі більше одержуєш. – Ну то й що?.. Виникла сварка. Не вщухла вона і в залі поштового зв’язку. Коли одержали пенсії й пішли, продовжували сваритись. Перемир’я настало уже вдома, коли розпили чергову пляшку «Поліської», яку купила Ніна. Семенюка потягнуло на сон. Він підійшов до ліжка, вийняв з кишені гроші, заховав у подушку і приліг. Невдовзі заснув. Коли прокинувся, надворі сутеніло. Заглянув у схованку й ледве не знепритомнів. Грошей не було. Почав шукати Ніну. Але вдома її не було. Прийшла п’яна через годину. – Де моя пенсія? — запитав Федір. – А звідки мені знати. Де подів, там і візьми, — байдуже пролунало у відповідь. Попрямувала до столу. Спіткнулася і впала на підлогу. Розбила носа, з якого пішла кров. Семенюк взяв костура і підійшов до неї. – Кажи, де поділа мою пенсію? Та лежала на підлозі і мовчала. Семенюка це роздратувало. Замахнувся костуром і вдарив Ніну по спині, а потім ще раз. Лукашук від ударів трохи протверезилась. Піднялась, зайшла на кухню, схопила залізного совка і почала ним гамселити свого «судженого». Невдовзі знову впала на підлогу. Семенюк більше її того вечора не зачіпав. Вона так і лежала посеред залу. Йому здалось, що та заснула. І сам ліг спати. Коли вранці прокинувся, то побачив, що Ніна продовжує лежати на підлозі. Підійшов до неї і декілька разів вдарив її ногою у правий бік. Вона прокинулася і закричала: – Що ти робиш, мерзотнику? – Віддай мою пенсію! – Я не брала ніякої пенсії. – Якщо не віддаси, то заб’ю. І Семенюк знову почав бити співмешканку костуром, потім ногами. І Ніна зізналась, що вкрала гроші і заховала їх десь у подушках. Федір кинув костура, почав шукати гроші. Де тільки не нишпорив, але не знайшов. Знервований вийшов на подвір’я. Коли почало темніти, зайшов у квартиру. Ніна лежала на підлозі і стогнала. Він хильнув ще кілька чарок, повечеряв і ліг спати. В ході судмедекспертизи на трупі було виявлено численні синці та травми голови, тулуба, рук та ніг, а також рани на голові, колото-різані рани шиї, грудей, живота. А смерть настала від крововиливу у мозок внаслідок травми. Семенюка правоохоронці затримали. Щоб уникнути відповідальності, не визнавав своєї вини ні під час слідства, ні на судових засіданнях. Стверджував, що Ніну Лукашук п’яну і побиту принесли у квартиру двоє невідомих людей і залишили в кімнаті. Він хотів покласти її на ліжко, але не міг підняти. А вранці, мовляв, виявив, що Лукашук уже нежива. Це його не врятувало. Ратнівський районний місцевий суд визнав винним Федора Семенюка у вбивстві і засудив на сім років позбавлення волі. Горілка зробила Семенюка спочатку хронічним алкоголіком, а потім — вбивцею. Іван КАПІТУЛА.
