Так виглядав інтер’єр сільського шинку.
У Луцьку охочих запросили у шинок
Театралізоване дійство про шинки, корчми та їхню роль у житті суспільства показали у Волинському краєзнавчому музеї
Виставка «Їсти, пити та хороше походити» у ВКМ відкрилася з повідомлення наукового співробітника музею Тараса Верби. Він розповів, що термін «корчма» з’явився раніше, аніж «шинок». Корчма включала будинок корчмаря, місце для вживання їжі, кімнати для нічлігу та заїзд. Натомість під шинком мали на увазі лише місце для вживання їжі.
У XVI–XVII столітті корчми ставили за 20–30 кілометрів одна від одної. На той час це були найкращі будівлі. Зазвичай, набагато більші за селянські хати, з камінами замість печей, і зі склом замість риб’ячих міхурів у вікнах. До речі, управляли шинками та корчмами у той час переважно українці — про це можна зробити висновок з документів, де згадано імена власників. Вже пізніше, з приходом російської влади на українські землі, шинками стали керувати євреї і заклади почали асоціюватися з пияцтвом. До тих пір у шинках не лише пили-їли, а насамперед дізнавалися новини, укладали торгові угоди (договір, як правило, закріплювали могоричем), спілкувалися.
Управляли шинками та корчмами у той час переважно українці — про це можна зробити висновок з документів, де згадано імена власників. Вже пізніше, з приходом російської влади на українські землі, шинками стали керувати євреї і заклади почали асоціюватися з пияцтвом.
– Вишуканих страв не подавали, – доповнила Тараса його колега, завідувачка відділу етнографії ВКМ Людмила Мірошниченко-Гусак. – На столі панували овочі, каші, борщі. Заможнішим постояльцям подавали ковбасу, тушковане та варене м’ясо. З напоїв популярними були узвар (взимку із сухофруктів, влітку з ягід), житній квас, пиво, ягідні наливки, варенуха (заправлена медом, приправами і розведена водою горілка). Шинки відвідували і жінки, попри стереотип.
Відтак розповідь про корчми продовжилася театральною постановкою. Роль шинкаря Чорновусенка втілив актор театру-студії ГаРмИдЕр Дмитро Безвербний.
Він розповів, як спудеї прозвали шинкаря мекдаком, тобто брехуном, а люди переінакшили це слово на медак, тобто той, хто змішує горілку і меди. Затим показав шляхтича, котрий купив на ярмарку мішок чортів, не знав, що з ними робити і попідкидав шинкарям. Відтоді у них горілка водою розведена, пиво кисле, а оселедець зіпрований.
Глядачі воленс-ноленс мусили брати участь у сценці. А розважав усіх грою на сопілці Владислав Старенков.
