Квіти для письменниці від директора Любомльського музею Юрія Фініковського.
У Любомльському краєзнавчому музеї відбулися «Музейні діалоги» з поетесою-землячкою Ніною Горик
27 квітня, у Любомльському краєзнавчому музеї у рамках проекту «Музейні діалоги» відбувся творчий вечір талановитої землячки – поетеси родом із села Забужжя Любомльського району, члена Національної спілки письменників України, заслуженого вчителя України Ніни Горик.
Переповнена музейна зала, дорослі й діти, багато поезії, багато оплесків, теплі хвилі щирості та необхідний для творчості енергетичний взаємообмін. Найцінніші слова линули на адресу Ніни Горик з уст її земляків: «Ви – наша».
«На Любомльщині я завжди почуваюся розчуленою, з ностальгією пригадую співпрацю з райгазетою «Радянське життя» (тепер «Наше життя» – авт.), засідання літературного об’єднання «Хвилі Світязя» під керівництвом Олександра Хоменчука. Власне, з «Хвиль Світязя» й вийшла у літературне море», – розповіла поетеса, наголошуючи на значенні у житті близьких їй людей, з якими пов’язує юність.
Ще у шкільні роки почала писати вірші. Після закінчення Забузької десятирічки вступила на філологічний факультет Луцького державного педагогічного інституту імені Лесі Українки, під час навчання любила працювати в читальних залах та кабінетах, редагувала газету філфаку, відвідувала літстудію.
Вийшли друком поетичні збірки: «Територія слова» (1993), «Повернення Мавки» (2004), «Вересень» (2007), про історію видання яких письменниця розповіла під час зустрічі. Зокрема, цікавим є факт, що випадковий знайомий виявив бажання фінансово посприяти виходу у світ першої збірки «Територія слова» і побажав не згадувати його імені, як спонсора. Завдяки невідомому на сьогодні меценату читачі можуть заглиблюватись у вічні поетичні рядки.
Представляла Ніна Горик і власні книжечки для дітей: «Погожою дниною над Україною» (1997), «На ниточці родоводу» (2007) «Як у картоплі народились картоплята» (2017).
Ніна Горик ділилася своїми щемкими почуттями: «Дуже дорого для мене, що сьогодні на любомльські посиденьки приїхали забузькі мешканці, це дуже приємна несподіванка і радість».
Нині поетеса вдало поєднує свою нинішню викладацьку діяльність у Луцькому педагогічному коледжі з літературною працею. У 2001 році вона стала лауреатом обласної освітянської премії імені Лесі Українки і літературної премії «Благовіст» (за книгу «Повернення Мавки»), Указом Президента України Віктора Ющенка від 20 січня 2006 року отримала звання «Заслужений вчитель України». У 2009 році стає лауреатом літературно-мистецької премії імені Марка Вовчка.
На творчому вечорі Ніна Петрівна проникливо читала поезії про рідну землю, звертаючись до маленьких школяриків, які завітали до музею із малої батьківщини поетеси – села Забужжя. Між читанням Ніна Горик ділилася своїми щемкими почуттями: «Дуже дорого для мене, що сьогодні на любомльські посиденьки приїхали забузькі мешканці, це дуже приємна несподіванка і радість».
Старшокласниці місцевих шкіл, слухачки секції літературної творчості Любомльської філії ВО МАН Анна Прокопчук та Дарина Дігтярук зачитали філософську та любовну лірику поетеси.
Захоплення творчістю Ніни Горик висловили голова Рівненської ОТГ Володимир Крижук, староста села Забужжя Олександр Герун. Душевні й теплі слова вдячності звучали з уст вчителів шкіл міста і району: Оксани Романюк, Євгенії Хомік, Ніни Шевчук, директора бібліотеки Світлани Овдієвич. Директор музею Юрій Фініковський подарував Ніні Петрівні сувеніри на згадку та краєзнавчу літературу, подякував за незабутнє творче спілкування.
Юлія ХВАС
НА СПОМИН ПРО ЗУСТРІЧ
Любомльщина… Смарагдове намисто
Волині, де ліси – немов пісні.
Озерні плеса світяться пречисто,
Лелечий клекіт чути в вишині.
Милується природа в тихім плесі.
І струнами незримими бринять
Сільські дороги Косачівни Лесі,
Стежки Ужвій Наталі й Братуня…
Тут спів пташиний вранці сонце будить
І роздоріжжя з-під коліс летять.
Тут – ще й мої до щему рідні люди,
Які навік прийшли в моє життя –
В дитинство, в юнь, у слово красне, в долю
в терпкий терновий спомин при свічі…
Любов’ю вмитий краю! Я тобою
НадИхаюсь, неспішно ідучи,
А ти із мене сиві смутки вийми,
Здмухни роки із віч моїх, із пліч!
І потиск рук даруй, тепло обіймів,
І ще поклич.
І ще, і ще поклич…