Колоритні полотна та писанки подружжя із Володимира прикрашають колекції і за кордоном

Разом із чоловіком Ігорем, котрого вважає справжнім подарунком від Всевишнього, працюють над авторським проектом, бо і глава родини, до слова, також творча особистість – диригент, музикант і співак, а ще й майстровитий писанкар.

– Найвагомішим досягненням вважаю та ще нагородження мене дипломом імені Модеста Левицького – це найвища відзнака обласного конкурсу писанкарів, - розповідає співрозмовниця.

Разом із колегою Оксаною Білик відкрили у педколеджі студію «Писанки княжого граду», яка стала зразковим колективом. А справжньою родзинкою мистецького проекту стали майстер-класи. Найкращі студентки педколеджу, які неодноразово перемагали на обласних та всеукраїнських конкурсах з писанкарства, ділились своїми уміннями з учнями місцевих шкіл, гімназії та навчальних закладів області.

– Найвагомішим досягненням вважаю та ще нагородження мене дипломом імені Модеста Левицького – це найвища відзнака обласного конкурсу писанкарів, - розповідає співрозмовниця.

А Волинський краєзнавчий музей випустив альбом «Писанка ХХІ століття», до якого увійшли 37 наших світлин. Довгий час зразкова студія трималася на ентузіазмі, та в 2015 році її довелось закрити. Натомість у Лесі Георгіївни з’явився новий творчий проект «Сигма», де вона продовжує навчати дітей писанкарству.

Минулого року Леся Мартинюк стала народним майстром писанкарства, і з колегами Валентиною Залуніною та Оксаною Білик розписали величезні яйця з склопластику на Софіївській площі. Їх побачили не тільки кияни, а й гості європейського фестивалю «Авторська писанка».

Ще в 5-му класі дядько Авксентій, котрий у Чернівцях працював завідувачем відділу фольклору та етнографії центру народної творчості, викладачем української мови і літератури Чернівецького університету ім. Ю. Федьковича, забрав дівчину у Чернівці, віддав у художню школу до відомих митців Буковини, й оплачував приватні уроки. Вже тоді про неї писали у місцевих газетах, як про юну, але талановиту художницю. Дядечко посприяв щоби навчалася в елітній середній школі, єдиній у Чернівцях, де навчали українською мовою. Дякуючи хрещеному, знає багато молитов на старослов’янській мові, бо казав їй: «Лесю, вивчи 50-ий псалом – житимеш щасливо і тебе люди поважатимуть, як і мене».

Мартинюки створили сімейний творчий тандем, й на Великдень у музеї ім. Ігоря Стравінського і у районнім будинку культури показали виставку писанок, бо він та його брат Володимир пишуть їх давно, і то майстерно. Ігор зберіг колекцію родинних прадідівських з Холмщини й відтворює ці узори, а у його дружини є давні візерунки косівських писанок, які у світі вважають найкращими.

– Там поринула у вир громадської роботи, стала членом Української Республіканської партії, керівником якої був Левко Лук’яненко. Разом зі студентами піднімала національний прапор на будівлі університету, їздила у села, розповідала як житимемо, коли скинемо з себе обважнілі пута, – розповідає Леся Георгіївна, – Не завжди мої націоналістичні погляди поділяли колеги, але завжди підтримував хрещений батько, котрий у всі часи мріяв про волю України. Познайомилася із майбутнім обранцем Едуардом Дембровським, вийшла заміж, у 1994 році народилася донька Вікторія й ми переїхали у Володимир-Волинський, де мешкають чоловікові батьки. згодом він поїхав за кордон й лишився там, а дружина влаштувалась на роботу в професійно-технічне училище. Дякуючи мамі чоловіка Мілентині Михайлівні, котра викладала у педучилищі, вона потрапила у цей заклад, їй дали дві години, але і тим була щаслива, бо познайомилася з однодумцями. І, як-то кажуть, виросли у неї крила....

З Ігорем Мартинюком познайомилася у 2015 році на святкуванні педколеджу, де він мав грати з духовим оркестром у районному будинку культури. Зустрічаючи гостей, вийшла йому назустріч й обоє від несподіванки розгубилися. Нас якась невидима сила притягувала одне до одного, хоч дехто і казав: він тобі не пара, бо ви занадто різні. Але він – один, я – також самітня... Про такого чоловіка мріяла все життя, бо мій Ігор з порядної християнської і творчої родини, його дід робив скрипки, мати грала на домбрі, співала, а ще він - уважний, не цурається будь-якої роботи – навіть навчив мене голубці крутити й коржі пекти. Дуже важливо, що тепер мене чекають вдома.

Їхній вибір схвалила Лесина донька Вікторія Дембровська, котра у Польщі здобула вищу освіту й нині має диплом журналіста, та ще вільно розмовляє і пише англійською мовою.

Мартинюки створили сімейний творчий тандем, й на Великдень у музеї ім. Ігоря Стравінського і у районнім будинку культури показали виставку писанок, бо він та його брат Володимир пишуть їх давно, і то майстерно. Ігор зберіг колекцію родинних прадідівських з Холмщини й відтворює ці узори, а у його дружини є давні візерунки косівських писанок, які у світі вважають найкращими. Їх їй подарував одногрупник у Івано-Франківську, а йому передала у спадок бабуся - до неї за Польщі приїжджав етнограф, котрий у карпатських селах відшукав рідкісні зразки, а опісля їх замальовував олівцем і фарбами. Вони й потрапили до мого знайомого. А Ігор Мартинюк, пишучи писанки, поєднує ці візерунки з холмськими.

Тетяна АДАМОВИЧ.