ЖЕРТВИ ЛЮБОВІ

Два мертвих тіла в одній квартирі
Тетяна прокинулася рано-вранці. Більшість нововолинців, певне, ще спала, а на дахах будинків вигравали лише перші промені сонця, котре визирнуло з-за горизонту. Жінка вийшла із квартири на сходовий майданчик. Хотіла спуститися на подвір’я, аби трішки подихати чистим ранковим повітрям, але щось її зупинило. Що, одразу й сама не зрозуміла. Озирнулася навколо, шукаючи причину. А коли в черговий раз втягнула носом повітря, відчула різкий, неприємний запах. Зачинила двері й зникла у своїй квартирі. Про запах нікому нічого не сказала. Вирішила, що все це, можливо, їй здалося.
Коли Тетяна вийшла з квартири вдруге, була вже восьма година ранку. І знову їй у ніс та лице вдарив той же сморід. Важкий і нестерпний. Жінка спочатку вирішила, що він йде з двору, можливо, з тих бачків, куди скидають сміття. З п’ятого поверху сходами зійшла вниз. Проте літній ранок дихнув на неї теплим, але свіжим повітрям. Постояла кілька хвилин й повернулась на свій сходовий майданчик. Тепер була впевнена, що сморід пробивається із якоїсь квартири їхнього під’їзду. Навпроти була квартира п’ятдесятилітнього Василя Куня, котрий проживав там сам. Жінка підійшла до його дверей, смикнула за ручку. Двері виявилися замкненими. Але здалося, що саме біля них найбільший сморід. Тетяна вирішила зателефонувати у Нововолинський міський відділ внутрішніх справ.
Черговий підняв трубку. Запитав, що сталося.
—На п’ятому поверсі мого під’їзду з квартири сусіда Василя Куня, що проживає навпроти, долинає якийсь різкий, схожий на трупний, запах,— пояснила жінка. — Нехай хтось приїде.
—Ви самі не могли б подивитися, що там?
—Квартира замкнена.
Черговий запитав адресу й пообіцяв, що через кілька хвилин приїдуть працівники міліції.
Міліцейський автомобіль прибув досить оперативно. Працівники міліції піднялися на п’ятий поверх й одразу самі відчули досить різкий сморід. Квартира, як і раніш, була замкнена. Кілька сусідів, почувши, що приїхала міліція, вийшли на сходовий майданчик.
—Хто у квартирі ще, крім Василя Куня, проживає? — запитав один з міліціонерів.
—Він зараз живе сам. Дружина рік чи півтора тому поїхала з одним сином в Італію. Другий син у Нововолинську, але проживає окремо.
—Коли ви Куня востаннє бачили?
—Більше тижня.
—Хтось до нього ще приходив?
—Часто навідувалась якась Люба, років під сорок. Завжди була вдягнута у спортивний костюм і тапочки. Іноді вона в нього ночувала.
У квартирі Куня довелося виламувати двері. Коли зайшли всередину, побачили жахливу картину. У вітальні, на підлозі, лежав труп жінки. В грудях стирчав кухонний ніж, шия була тісно обмотана електричним кабелем. На столі, біля телевізора, стояла недопита пляшка шампанського. У спальні, на ліжку, був труп господаря квартири. На шиї та грудях — різані рани. Голова вся побита. Поряд валявся увесь в крові молоток.
Оглянули й кухню. На столі стояли порожні пляшки з-під горілки, закуска, розкидана по тарілках.
—Тут якась компанія розпивала спиртне, потім, певне, посварилися й схопилися за ножа та молотка,— зробили висновок працівники міліції.
—Господар справді давно любив чарку,— підтвердили сусіди...

Ревнощі немолодого чоловіка
У суботу, зранку, на квартиру до Василя Куня зайшов його знайомий Олег Савка, котрий проживав неподалік. Господар був уже вдягнутий.
—Ти куди зібрався? — поцікавився гість.
—Йду на город картоплю сапати, бо вже зовсім заросла,— пояснив Василь.
—Сам йдеш?
—Має зараз прийти ще Люба Синілова.
—То, може, і я тобі допоможу, все одно нічого робити.
—Якщо маєш бажання, ходімо.
Через кілька хвилин з’явилася Синілова. Господар поставив на стіл пляшку самогонки. Розпили її швидко й рушили до картопляного поля. Працювали, доки сонце пробігло півнеба.
—Досить! Будемо обідати!— запропонував Кунь й витяг з торби ще пляшку самогонки та закуску.
Коли пляшка спорожніла, господар сказав:
—Ви досапуйте, а я піду отримаю пенсію, то згодом ще щось організуємо.
—Хіба ти пенсіонер? — здивувався Савка.
—У мене пенсія льготна, шахтарська,— похвалився Кунь. — Колись я працював у забої...
Повернувся він години через дві.
—Гроші отримав? — запитав Савка.
—Звичайно,— мацнув себе рукою за кишеню, потім витяг з торби третю пляшку самогону. — Пити будемо?
—А чого ж добро має пропадати? — посміхнувся Олег...
Досапали картоплю, коли сонце було ще високо.
—А тепер поїхали до мене,— запропонував колишній шахтар. — Там і завершимо нинішній день.
І Люба, й Олег були у квартирі Василя не вперше. Він їх щоразу пригощав, тому й тепер погодились без зайвих слів.
По дорозі Кунь зайшов у магазин, купив дві пляшки “Пшеничної”, пляшку шампанського, шинки, хліба, яєць. Готували їжу на кухні всі разом. О сьомій вечора сіли за стіл. Пили, не поспішаючи. Порожні пляшки викидали у вікно. Коли зовсім стемніло, пішли у зал, прихопили шампанське та ще пляшку якогось вина. Ввімкнули телевізор. Пили й дивилися кінофільм. Усі були вже досить п’яні, але ковтнули ще по кілька разів шампанського.
Любі стало душно. Вона роздягнулась. Залишилася лише у світлій сорочці, бюстгальтері та плавках і розтягнулася на дивані. Поряд, на стільцях, сиділи обидва чоловіки.
—Мабуть, я також піду перевдягнуся,— сказав господар й, похитуючись, почалапав у спальню.
Олег пересів на диван до Синілової, поклав їй руку на голе плече. Вона мовчала. Мовчання сприйняв за згоду. Ліг поряд й почав жінку цілувати й роздягати.
Саме в цю мить в кімнату зайшов Кунь. Побачивши напівголу Любу й поряд Олега, кинувся на кухню з криком:
—Зараз я вас обох повбиваю!..

Ніж і молоток для з’ясування стосунків?
З кухні Кунь вибіг, тримаючи в руці ножа. Савка злякано схопився з дивана. Люба відвернулася до стіни, аби не дивитися на бійку.
Кунь замахнувся ножем, але Савка встиг схопити його за руку, вирвав ножа й штовхнув господаря на крісло, що стояло поруч. Той впав. Не роздумуючи, гість вдарив Куня ножем в шию. Потім завдав ще два удари в груди. Вважаючи, що той ще живий, вдарив кілька разів по голові молотком, котрий лежав на тумбочці.
Кунь помер. Савка заніс його в спальню й поклав на ліжко. Потім повернувся у зал. Засапаний бандит кілька хвилин стояв посеред кімнати. Несподівано погляд його зупинився на Любі, котра продовжувала лежати, повернута обличчям до стіни.
“Але ж це — свідок! Завтра вона все розповість у міліції”,— майнула думка.
Савка підійшов до дивана і вдарив жінку молотком по голові. Вона обернулася й злякано запитала:
—За що?
Бандит нічого не відповів й завдав їй ще кілька ударів. Приклав вухо до грудей. Здалося, що серце б’ється. Тоді стягнув непритомну жінку на підлогу й вдарив кухонним ножем у груди. Ніж ввійшов легко, немов у масло. Не знав, чи вже вбив її, нарешті, чи ні, але знайшов на кухні електричний кабель й для певності міцно затягнув його навколо шиї.
Переконавшись, що обоє мертві, Савка викрав з квартири Куня відеомагнітофон. Потім зняв свій закривавлений одяг й натягнув на себе штани, сорочку, светра сина господаря, які знайшов у шафі. Постояв під дверима, прислухаючись, але всі сусіди давно спали. Була четверта година ночі.
Бандит вийшов з квартири. Замкнув двері. На подвір’ї вимив у калюжі закривавлені руки. Додому вирішив не йти. Переночував у недобудованому дитячому садку.
Вранці Савку засмоктало під серцем. Організм вимагав спиртного. Продав крадений відеомагнітофон й ще дві доби пиячив у барах “Юлія” та “Оболонь”. Ночував у якомусь підвалі.
Коли з’явився додому, мати запитала:
—Де був так довго?
—Їздив у село до знайомої дівчини.
—Брешеш! Усі дні пиячив,— глянувши на обличчя сина, встановила діагноз мати...
Незважаючи на те, що свідків вбивства не було, правоохоронці досить швидко вийшли на криваву стежку злочинця. Савку заарештували, а згодом він опинився на лаві підсудних. Під час слідства він детально розповів, як вбивав своїх друзів по пляшці. Проте на суді змінив покази й доводив, що Синілову вбив з ревнощів Кунь, а він позбавив життя лише господаря квартири.
Судова палата в кримінальних справах апеляційного суду області розцінила його доводи, як намагання уникнути відповідальності й засудила Олега Савку на п’ятнадцять років позбавлення волі. Верховний суд України вирок не змінив...
Борис ПЛАХТІЙ,
Володимир КАЛИТЕНКО.