Навіть ті з нас, хто не вельми старанно вивчав творчість Тараса Шевченка у школі, пригадують, що наприкінці життя він написав посібник для навчання грамоти українською мовою для недільних шкіл і назвав його “Букварь южнорусскій”...
Навіть ті з нас, хто не вельми старанно вивчав творчість Тараса Шевченка у школі, пригадують, що наприкінці життя він написав посібник для навчання грамоти українською мовою для недільних шкіл і назвав його “Букварь южнорусскій”. Та ось далеко не всім пощастило листати сторінки того букваря, замислюватися над його змістом. До нас у редакцію його принесла наша активна читачка й дописувачка, автор прекрасних дитячих віршів Галина Ушакова із с. Затурці Локачинського району. Працюючи багато років бібліотекарем у школі-інтернаті, Галина Людомирівна добре знала ціну пожовклим листочкам, які випадково виявили серед старих книг на горищі у її свекрухи в с. Любче Рожищенського району. Вочевидь, листочки ці — це вже копія із того видання, котре ще за життя Тараса Шевченка, у січні 1861 року побачило світ накладом у десять тисяч примірників на кошти самого поета. І все ж, його з цікавістю погортає кожен, хто не байдужий до нашої історії. “Букварь южнорусскій” був першим у серії задуманих поетом навчальних посібників (лічба, етнографія, географія, історія), яку він, на жаль, не встиг здійснити. Доля дарувала йому такий короткий вік — усього 47 літ! Що ж бачимо ми у букварі? Друковані й писані літери алфавіту, тексти для читання за складами (уривки із зроблених Шевченком раніше українських переспівів “Псалмів Давидових” 132, 53, 12, 93, 149), тексти для суцільного читання. У розділі “Лічба” подано цифри й таблицю множення до 100. Половину книжки становлять фольклорні тексти, серед них — і народні прислів’я та приказки. Із моря народної творчості поетову увагу привернули, зокрема, ось ці: “Брехнею увесь світ пройдеш, та назад не вернешся”, “Аби були побрязкачі, то будуть і послухачі”, “Гості першого дня — золото, другого — срібло, а третього — мідь, хоч додому їдь!”, “Застав дурного Богу молитися, то він і лоба проб’є”, “Ледачому животові й пироги вадять”, “З дужим — не борись, а з багатим — не судись”, “Казав пан: кожух дам, та й слово його тепле”, “Не вір, то звір: не вкусить, то злякає” та ін. Як бачимо, усі вони вельми актуальні й донині. Серед невеликого за обсягом матеріалу релігійного змісту, обов’язкового для кожного тогочасного букваря, поет умістив найголовніші молитви “Отче наш”, “Вірую во Єдиного Бога” та інші, а також Псалом 132 у своєму переспіві: “Чи є що лучче, краще в світі, Як укупі жити, З братом добрим добро певне Познать, не ділити?”. Високо цінуючи народну етику й педагогіку, Тарас Шевченко вмістив у своєму букварі “Думу про пирятинського поповича Олексія”, “Думу про Марусю попівну Богуславку”. Усе це разом розкриває красу й багатство рідної мови, дає відповідну оцінку соціальним і моральним порокам. Велику частину тиражу “Букваря южнорусского” Шевченко розіслав для продажу в недільні школи Києва, Чернігова, Полтави та інших міст із тим, щоб виручені гроші залишилися в касах недільних шкіл. Проте справа впровадження посібника у народні школи натрапила на спротив з боку вищого духовенства, зокрема, тодішнього Чернігівського єпископа Філарета й Київського митрополита Арсенія, хоча книга була надрукована у Санкт-Петербурзі з дозволу цензорів архімандрита Фотія і цензора В. Бекетова. На жаль, ми мало знаємо про те, у який спосіб потрапив Шевченків “Буквар” на Волинь і чи був він тут поширений у кінці ХІХ, на початку минулого століть. Валентина ШТИНЬКО.
