Його випадково винайшли в Єгипті, змішавши у відповідних пропорціях пісок, соду і крейду…
До простих речей ми звикаємо надто швидко. Та далеко не завжди замислюємось над їхньою історією. Вона ж нерідко є надто цікавою. Такою є й історія звичайного скла, яке сприймаємо як щось дуже просте. Чотири тисячі років тому його випадково винайшли в Єгипті, змішавши у відповідних пропорціях пісок, соду і крейду. На Волинь скло прийшло з Візантії. Археологи датують це ІІІ—ІV століттям, коли з нього у ремісничих майстернях виготовляли намисто. Та виробництво його тоді не набуло значного поширення і з часом воно було закинуте й забуте аж до середніх віків. Експонати Луцького історико-культурного заповідника свідчать про те, що вже в ті часи помешкання заможних, а часом і з середнім достатком лучан мали скляні вікна — “скляниці”, “оболоні”. Давня українська колядка донесла до нас слова: Церков збудую з трьома верхами З трьома верхами, з двома оконці, Єдним оконцем сонечко сходить, Другим оконцем місяць заходить. Щоправда, розкопки свідчать, що й в ХІІ—ХІІІ століттях найдревніша тут церква Івана Богослова і княжий палац мали скляні вікна “коштовні”. Були такі, як свідчать записи 1598 року, і в Луцькому замку. Як не дивно, але зразків скла знайдено не так і багато. Справа в тому, що у нас і в інших країнах Європи будинки були дерев’яними, часті пожежі знищували їх, а при високій температурі скло плавилось. В Луцьку уцілілі зразки (ХVІ століття) знайдено на місці церкви Івана Богослова на глибині трьох метрів. Це світло-жовті, світло-зелені шиби 15х13,4 та 20х20 сантиметрів, що на той час вважалось великими розмірами і коштувало дорого. Очевидно, це наслідок погрому церкви гайдуками Луцького старости Олександра Семашка, про що пише в 1591 році у своїй скарзі до луцького уряду владика Луцько-Острозький Кирило Терлецький: “... столы и лавы в них выбраны, окна и печи потолочены, оболони великие коштовные побиты и попсованы”... Скляні шиби у ХVІІ—ХVІІІ століттях виготовляли так званим халявним методом. Певно, що це не має ніякого відношення до нинішнього терміну “на халяву”. Гутник, який стояв на високому помості, формував із скляної маси своєрідний циліндр у вигляді халяви, який потім підмайстри розрізували, розм’якшували в спеціальних печах і формували шиби. Через них у вікна світло проникало, але побачити крізь них те, що діялось на вулиці, було неможливо. В кращому разі виднілись розмиті тіні і силуети. Та вже тоді започатковувалась технологія якіснішого скла, яке не мало цих вад. Скляну масу обробляли на полірованих бронзових формах, скло ставало рівним і прозорим, використовувалось навіть для виготовлення дзеркал. Микола ХІЛЬКО, краєзнавець, член Волинського крайового братства св. ап. Андрія Первозваного.
