60 РОКІВ ПІСЛЯ ВІЙНИ: талісманом була старенька іконка від матері

Колись ми жили в селі Завидів Іваничівського району.
У війну село було майже повністю спалене. Від фашистського осколка загинула моя сестра, якій виповнилось лише 12 років. Хата наша також згоріла, а тато пішов на фронт. Ми зосталися під ласкою неба, молилися, щоб тато вернувся додому. І він повернувся. Правда, тричі поранений.
Проводжаючи тата війну, бабуся вручила йому стару маленьку іконку з таким напуттям: «Тримай її, синку, біля серця. Вона збереже тобі життя». Під час жорстоких боїв у Польщі піхотники отримали наказ взяти «висотку». Пішли в атаку. Противник використав авіацію. Земля змішалася з кров’ю, почорніло, здавалося, зникло небо. Згодом на якусь мить усе стихло, а тоді «висотка» одізвалася стогоном, криками поранених. Одна куля влучила у татове плече, трохи вище іконки.
Тільки надумав піднятись, аж тут фашисти йдуть шеренгою вперед штиками добивати поранених. Припав до землі, завмер. Тільки серце несамовито стукотіло. Підійшли до нього. Один німець штовхнув тата ногою, реготнув: «Рус капут!» Тоді налетіла наша авіація. Уже німці почали розбігатися.
Тато лежав довго. Коли почало сутеніти, поповз до лісу, що був неподалік. Якось піднявся, йшов дуже обережно. Відчув запах диму. Від палаючого вогнища доносились мелодії губних гармошок. Зрозумів: німці. Повернув зовсім в інший бік. Йшов довго. Знову — запах диму. Ближче — запах кулішу. І гармошку розриває «Катюша». Свої!
Спогади свого батька записала й надіслала до редакції Ольга Кальчик з Любомля.