Легковий автомобіль “Москвич”, прорізуючи фарами темінь ночі, нісся по шосе від обласного центру до села Городок...
НІЧНИЙ РЕЙС НЕГРА Легковий автомобіль “Москвич”, прорізуючи фарами темінь ночі, нісся по шосе від обласного центру до села Городок. У салоні, крім водія-негра Ерика Тулу, сиділо ще троє лучан: Валерій Зирянов, Сергій Стасюк та Павло Гель. Під селом на пагорбку Зирянов наказав ефіопу зупинитись. Всі троє вийшли з автомобіля. — Сиди в машині й чекай нас,— наказав Валерій водієві. — Ми довго не затримаємось. — Де ж я подінусь?— блиснув білозубою посмішкою Тулу. Ще вдень Зирянов попросив свого сусіда Ерика підвезти його до Городка. Сказав, що їхати туди треба буде вночі. Негр погодився, але поцікавився, чому в село треба обов’язково їхати вночі. Валерій пояснив, що в Городку є якісь його особисті речі, котрі треба терміново забрати. Вдень туди їхати немає часу. За те, що підвезе, обіцяв добре заплатити. Тепер водій сидів за кермом й крізь скло спостерігав за чоловіками, котрі пішли в бік села й розтанули в темряві... Село давно спало. Навіть собаки не подавали голосу. Троє лучан підійшли до цегляного будинку. — Це і є той магазин, про який я говорив вдень,— кивнув у бік споруди Стасюк. — Тут є що взяти. — Як із сигналізацією?— запитав Зирянов й почав вдягати рукавиці. Це ж зробили й інші. Аби не витрачати часу на пошуки сигналізації, нічні злодії просто перерізали електропровід. Потім видавили скло одного з вікон, спеціальними ножицями перерізали грати й проникли в торговий зал. Почали знімати із стелажів все, що потрапляло під руку. У великі поліетиленові мішки, котрі прихопили з собою, складали в першу чергу спиртне, м’ясні та рибні консерви, шоколад, цукерки, цигарки. Вилазити з мішками знову через вікно не було як. Злодії виламали вхідні двері, закинули крадене на плечі й понесли до автомашини. Потім повантажили мішки в багажник та салон. — А тепер гони якнайшвидше додому!— наказав водієві Зирянов. Можливо, Ерик й зрозумів, кого підвозив у Городок й назад, але мовчав. Злодії могли зробити з ним що завгодно, а вдома ж з нічного рейсу його чекала дружина. У Луцьку Ерик повернув на проспект Волі, де Зирянов проживав тимчасово у сестри, але той наказав їхати на проспект Перемоги. Десь там у нього була співмешканка Наталка. Зупинилися біля одного з будинків. Вивантажили мішки. Зирянов дав водієві сімдесят гривень. Ерик поїхав додому. Зирянов мав ключа від гаража співмешканки, відімкнув двері. Крадене занесли всередину. Наступного дня майже весь товар він продав на ринку... ГРАБІЖНИКОМ СТАВ... ВЧИТЕЛЬ МОЛОДШИХ КЛАСІВ Сорокавосьмилітній Валерій Зирянов майже півжиття провів за гратами. Останній раз відсидів сім років за крадіжки. Повернувся до Луцька. Проте на шлях виправлення не став. Від праці вже давно відвик, тому вирішив знову взятися за старе. Організував банду, до складу якої входило тринадцять чоловік. Це були люди різного віку, троє неповнолітніх. Дехто вже встиг побувати в тюрмі раніш. Злодії запаслися різними викрутками, дрилями, ломиками, розвідними ключами, ножицями для різання металу, іншим інструментом, якими можна було ламати замки у дверях, перепилювати грати. Купили на ринку й рукавиці, аби під час крадіжок не залишати ніде після себе відбитків пальців. Всіма планами крадіжок та пограбувань керував, звичайно, організатор банди. Нерідко він кожному давав і персональні завдання. Злодії підшукували не лише торгові точки, які легко можна було обікрасти, але й багаті сім’ї. Їх прізвища дізнавалися від випадкових людей на вулиці чи в транспорті, використовували також телефонні довідники. Потім вислідковували, коли в квартирі не було нікого з членів сім’ї, й навідувалися туди. Магазини обкрадали в переважній більшості опівночі. Перевозили ж крадене до ватажка банди випадковим транспортом чи автомобілем одного з членів банди Олександра Чернеги, котрий сам був за кермом. Був серед злодіїв та грабіжників й колишній міліціонер Іван Левков. Зирянов запропонував йому працювати разом, бо той добре розбирався в охоронній сигналізації, знав методи оперативно-розшукової діяльності й міг бути корисним. У свій час він закінчив Луцьке педучилище, мав спеціальність вчителя молодших класів. Вчився також у Волинському державному університеті. Після того, як пішов з правоохоронних органів, ніде не працював. На пропозицію Зирянова Левков одразу погодився. — Я маю чимало боргів, то ж треба від них якось позбутися,— сказав. Чергову крадіжку вирішили надовго не відкладати. Одного вечора, коли вже стемніло, Валерій Зирянов, Іван Левков, Дмитро Спірін, Анатолій Чаленко та Павло Гель обікрали туристичну фірму на проспекті Відродження. Під’їхали до приміщення. Зирянов залишився біля будинку навпроти вікон. Інші, аби не було підозри, спочатку відвідали кафе на першому поверсі. Трішки посиділи там й пішли не до виходу, а піднялися на четвертий поверх. Спірін розвідним ключем зламав замок в офіс. У поліетиленові мішки запакували кілька дублянок, шуб, дитяче взуття, два радіотелефони, магнітофон, інші речі. Все спустили вниз Зирянову й спокійно вийшли на вулицю. Досить часто Зирянов не лише керував бандою, давав конкретні завдання, але й сам шукав тих, кого можна обікрасти. Якось, тиняючись по місту без діла, зайшов на підприємство, де працювала його співмешканка Наталка. Перечитав список працівників. Чимось привабило його прізвище однієї жінки. Довідався, що проживає та на вулиці Винниченка. Взяв із собою ще трьох злодіїв, і незабаром всі були біля будинку. Перевірили дзвінком, чи є хтось із господарів. Нікого не виявилось. Зламали замок й, немов шуліки, вдерлися у квартиру. Знайшли двісті гривень, кілька золотих виробів, прихопили ще щось з одягу й зникли... ГРОШІ НЕ ПАХНУТЬ Не шкодували злодії й своїх друзів та знайомих. Діяли за принципом — гроші не пахнуть. Одного дня Зирянов, Стасюк та Чернега сиділи в барі. З ними був і їх давній знайомий Володимир. Пили довго. Раз у раз замовляли спиртне та пиво. Хоча й закуски було досить, але всі вже захмеліли. Найбільше — Володимир. Він поклав голову на стіл й уже міцно спав. — Хлопці, може, обчистимо його квартиру?— підкинув думку Стасюк. — Як? — не зрозумів Чернега. — Завеземо його додому, положимо спати на ліжко... — Далі все зрозуміло,— посміхнувся Зирянов. — А де він живе? — На вулиці Бенделіані. — Тоді поїхали,— піднявся Чернега з-за столу. — Автомашина стоїть біля бару. — Як квартиру відімкнемо? — Ключ у кишені Володі. П’яного Володимира завезли додому, поклали на дивані у вітальні. — Знімемо з його шиї золотий ланцюжок, бо ще випадково задушиться уві сні,— сказав Зирянов. — Треба, мабуть, забрати й мобільні телефони “Панасонік” та “Сіменс”, аби Володю ніхто не тривожив своїми дзвінками,— порадив Стасюк. — Музичний центр також візьмемо. Нашому другу музика зараз ні до чого . Всі крадені речі злодії винесли з п’ятого поверху на вулицю, де їх чекав біля автомашини Чернега, й завезли додому до Зирянова. Посиділи у нього трішки. — Знаєте, хлопці, — раптом сказав вожак, — у Володі, здається, залишилося ще чимало цінних речей. Треба до нього повернутися. Він, напевне, ще й досі солодко спить. Володя справді спав. Знайшли у квартирі ще чимало виробів із золота. Стасюк підхопив телевізор “Філіпс” й поніс його вниз, проте п’яний за щось зачепився й випустив з рук на цементні сходи. Збирати вже не було чого. Коли знову приїхали до Зирянова, вожак сказав: — Сьогодні у нас непоганий “улов”. Через кілька днів усі цінні речі реалізуємо, як і раніш, на ринку. Згодом знову зберемося тут всі разом, і кожен отримає свою частку... Зібратися разом злодіям і грабіжникам уже не пощастило. Один за одним вони почали потрапляти в міліцейські тенета, а звідти — на лаву підсудних. Правда, деяким злочинцям пощастило втекти. На них оголошено розшук. Луцький міськрайонний суд засудив організатора банди Валерія Зирянова на десять років позбавлення волі; Сергія Стасюка та Дмитра Спіріна — на вісім років позбавлення волі кожного; Івана Левкова, Олександра Закреву та Вадима Христюка — на п’ять років позбавлення волі кожного. Ще кількох злодіїв засуджено від трьох до п’яти років позбавлення волі, але звільнено від відбуття покарання, якщо вони протягом двох випробувальних років не вчинять нового злочину. Крім того, злодії мають виплатити потерпілим понад 110 тисяч гривень збитків. Два роки банда хронічного алкоголіка Зирянова нахабно діяла на Волині та Рівненщині. Дійшло до того, що навіть зважилася пограбувати квартиру працівниці Волинської обласної прокуратури. У багатьох жителів двох областей забрала чимало золотих виробів. У лікаря Луцької райлікарні викрала рушницю. На щастя, рушниця в руках бандитів жодного разу не встигла вистрілити. А за гратами навіть золото їм стало непотрібним... Віра КАЛИНОВСЬКА, Володимир ЗАБОЛОТНИЙ.
