Цими днями минає 50 днів, як міністр внутрішніх справ України Юрій Луценко призначив начальником управління МВС України у Волинській області полковника міліції Михайла Лебедя...
Цими днями минає 50 днів, як міністр внутрішніх справ України Юрій Луценко призначив начальником управління МВС України у Волинській області полковника міліції Михайла Лебедя. Це було приводом для зустрічі з Михайлом Адамовичем для того, щоб поговорити про його перші кроки на новій посаді. Але був для цієї зустрічі ще один привід. Та про це дещо пізніше. А на початку нашої бесіди я поцікавився у пана полковника: чи були якісь вагання, сумніви щодо переїзду з Херсонщини на Волинь? — Ні, навіть щонайменших. Мені подобався і цей край, і його люди. Я працював тут начальником відділу по боротьбі з організованою злочинністю, а разом з тим і першим заступником начальника УМВС України в області з великим задоволенням, і, як у нас кажуть, результативно. — А ось дехто з ваших “доброзичливців” стверджує, що пішли ви з посади не з власної волі, а вас, м’яко кажучи, попросили... — У певній мірі, вони мають рацію. Мене не влаштовували ні методи, ні принципи роботи УБОЗу. Багато з чим я не міг змиритись. А це, скажемо так, декого не влаштовувало. Мені швидко знайшли заміну, а я пішов у резерв МВС. — Михайле Адамовичу, можливо, вам неетично буде критикувати методи діяльності попередників, але, зізнайтесь: важка спадщина дісталась вам після них? — Зрозумійте мене правильно: мабуть, некоректно характеризувати, тим більше — критикувати сьогодні їх роботу. Кожен з них залишив після себе щось і позитивне, але проблем є дуже багато. Насамперед — кадрових, фінансово-господарських, технічних. Одне слово, є над чим працювати. Мене дивує, що співробітники міліції, особливо керівники деяких служб, підрозділів, не навчились самостійно приймати рішення, вони звикли чекати конкретної команди. А є ж закон, який регламентує діяльність правоохоронних органів, зобов’язує приймати рішення самостійно, позбутись заангажованості, очікування вказівок по кожному окремому випадку чи виниклій ситуації. Одне слово, була загублена власна ініціатива працівника органів внутрішніх справ. — Михайле Адамовичу, чи завершилась атестація особового складу? — Поки що ні. Але ми за цей час переконались, що переважна більшість працівників міліції — це відсотків 80-90 — високопрофесійні люди, здатні кваліфіковано і об’єктивно виконувати службові обов’язки, на яких я можу покластись, як на фахівців. Декому довелось запропонувати інші посади, а окремим — звільнити місця як непридатним до роботи в органах. Попереду ще атестація особового складу управління по боротьбі з організованою злочинністю, діяльність якого у мене викликає певну стурбованість. — Нині призначені начальники усіх міських і районних відділів внутрішніх справ. Більшість з них вперше зайняли ці посади. Чи були у цих питаннях складності? З ким ви радились, узгоджували, коли виникали сумніви, проблеми? — Остаточне рішення по кожному керівнику підрозділу приймав особисто. Але хочу підкреслити, що усі кандидатури узгоджувались з лідерами громадських організацій на місцях, перевірялись службою внутрішньої безпеки. І перші їх кроки на займаних посадах вже дають позитивні результати. — А ось зі своїми заступниками ви уже майже два місяці ніяк не визначитесь. Чому? — Я розумію: ви натякаєте на те, що я практично працюю без заступників. По-перше, довгий час у міністерстві вирішувалось, скільки має бути у начальника УМВС заступників. Раніше було сім, нині у мене буде один — перший, а також другий — він же начальник штабу і куратор усієї допоміжної структури УМВС. Матеріали на затвердження на цих посадах обох осіб зараз перебувають в МВС, чекаємо тільки затвердження. Тоді і представимо їх. До речі, на Волинь, у зв’язку з особливими умовами роботи (прикордонна область), як виняток введуть у штат посаду ще одного заступника начальника УМВС — начальника міліції громадської безпеки. — У вашого попередника було сім заступників. Яка їх доля? — Колишній начальник УМВС генерал-майор міліції Олександр Кміта і його перший заступник Ігор Хоній уже на пенсії. Ще два полковники — Василь Горун і Віталій Грицак —виведені зі складу заступників і відряджені у резерв МВС, Віктор Матвієнко подав рапорт на пенсію. Юрій Бистрицький нині уже не заступник, а начальник слідчого відділу УМВС. Повинен сказати, що він справжній фахівець своєї справи і цілком відповідає цій посаді. Іван Бондар став цивільним — він очолив відділ у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України в області. — Михайле Адамовичу, на сесії обласної ради порушувалось питання про ваше незаконне отримання великої квартири. Внесіть тут ясність. — Тут нічого немає кримінального. У Луцьку в мене дійсно є приватизована квартира. Після виходу на пенсію я збирався “осісти” на Волині. Дісталась вона мені цілком законним шляхом. Це перевірялось і Міністерством внутрішніх справ, і Генеральною прокуратурою України. Але проблема була в іншому. Справа в тому, що дехто вважав, що у мене є ще одна приватизована квартира у Києві. Перевірка і цього факту не підтвердила. Щодо метражу нинішнього луцького помешкання, то я, як начальник УМВС України в області, як полковник міліції, маю право на додаткову площу. — Є у мене ще декілька, можливо, неприємних запитань. Багато чуток нині крутиться навколо вашого першого заступника полковника міліції Василя Шмигановського. Одні кажуть, що його за якесь порушення було затримано на кордоні, дехто розповідає, що він влаштував дебош у луцькому нічному клубі. Це вигадки чи правда? — Я не маю права коментувати те, про що ви говорите. Дійсно, відповідними органами проводиться перевірка інформації, яка озвучена по телебаченню головою облдержадміністрації Володимиром Бондаром. А як фахівець, Василь Шмигановський — справжній професіонал. — Михайле Адамовичу, місяць тому заступник міністра внутрішніх справ України , генерал-лейтенант міліції Геннадій Москаль передав вам так звану секретну папку, в якій, як він сказав, названі найважливіші завдання на найближчий час. Зокрема, він “розсекретив”, що там конкретно говориться про чотири волинських злочинних угруповання. Як виконуються ці завдання? — По-перше, Геннадій Геннадійович майже кожен ранок телефонує до мене особисто по спецзв’язку і цікавиться ситуацією в області, як розслідуються серйозні справи, і тими, що у папці, — теж. Щодо угруповань, то одна справа вже слухалась в суді. Про “балабеників” писала ваша газета. І не наша вина, що судом винесені такі “м’які” покарання, це виключно право суду. Ще по одній справі особи злочинців уже встановлені, а один з них — заарештований. Є перспективні напрацювання і по інших резонансних справах, про які я поки що, зрозуміло, нічого сказати не маю права. — На одному з волинських телеканалів голова облдержадміністрації Володимир Бондар висловив свої претензії до вас особисто. Це, здається, стосувалось кадрової політики. — Так, я знаю про це. Цими днями я зустрічався з Володимиром Нальковичем, уважно вислухав усі його претензії, зауваження, пропозиції. А разом з тим висловив свої думки щодо шляхів поліпшення криміногенної обстановки. Ми дійшли до повного взаєморозуміння, розставивши крапки над “і” з усіх питань. — Громадськість області і далі продовжує цікавити питання: як просувається хід розслідування зухвалого убивства начальника Луцького міськвідділу внутрішніх справ Сергія Швачки, що сталося ще у травні 2002 року? — Запевняю вас — справа на місці не стоїть, іде розслідування, є нові конкретні напрацювання. Але, оскільки триває оперативна, слідча робота, то оприлюднювати якихось нюансів її, самі розумієте, я не можу. Давати якісь коментарі може тільки слідчий. Паралельно з нами працюють і Міністерство внутрішніх справ, інші силові структури. Я сподіваюсь, що ця складна справа з часом буде розкрита. — Чим займається полковник Лебідь, коли випадає вільна година? — Вільного часу, а особливо зараз, надзвичайно мало. А коли з’являється можливість трішки, як кажуть, перевести дух, — люблю почитати. Маю, на мій погляд, досить хорошу бібліотеку. Я ще й мисливець. Але рушницю давненько з чохла не виймав. Ще моя особлива втіха — двоє онуків. — Я чув, що майже уся ваша сім’я пов’язана з правоохоронною діяльністю. — Дійсно. Син — капітан міліції, працює в кримському спецпідрозділі “Беркут”. Невістка — старший лейтенант міліції, вона — експерт-криміналіст. Дочка — теж юрист, трудиться у Верховному Суді України консультантом. Дружина — домогосподарка, хоча у свій час теж працювала у нашій системі на вільнонайманих посадах. — А тепер повідомимо читачам про поважний привід для інтерв’ю. Михайле Адамовичу, у суботу, 23 квітня, у вас день народження, який ви готуєтесь відзначати уже за традицією виключно у сімейному колі. Тому я хочу від імені колективу “Волині” привітати вас з цим особистим святом, побажати міцного здоров’я, добра і успіхів у вашій нелегкій і дуже відповідальній роботі. Взяв інтерв’ю Роман ФЛІШАРОВСЬКИЙ.
