60 РОКІВ ПІСЛЯ ВІЙНИ: остання зустріч з квітучим садком

Дорога редакція! Може, мої замітки й не заслуговують на публікацію в обласній газеті, та, окрім “Волині”, батьки ніякої газети не визнають.
21 квітня моїй мамі Анастасії Михайлівні виповнюється 70 років і вона обов’язково прочитає ці рядки.
Мама з татом живуть у селі Бихів Любешівського району, належать до покоління дітей війни. Скільки тривог, переживань, смутку й печалі випало на їхню долю! Як голосила бабуся Ганна над домовиною сина Івана. Вісімнадцятирічний юнак впав біля села Деревок під кущем червоної калини. Потім провели до війська сина Максима, підростала донька Настя.
Після війни почалося примусове переселення з хуторів. У дідуся саме зацвів великий садок, сказали, що його викорчують. Дідусь не витримав — впав і помер у квітучому садку.
Мама з татом познайомились на весіллі у Житомирі. Так і йдуть по життю разом уже 50 літ, виростили шестеро дітей, мають 13 внуків і правнучку Тетяну. Натруджені мамині руки ще й досі тчуть полотно і поліські рушники. З днем народження, мамо! Щастя вам і здоров’я!
Галина БЕРЕЗА.
село Несвіч
Луцького району.