Урочисто вшановано перших переможців конкурсу ’Cело моє, для мене ти єдине’
Ідея цього конкурсу народилася спонтанно. Після того, як проанонсували в газеті невелику за обсягом книжечку київського науковця, нашого земляка Віктора Шульгача «Ойконімія Волині», в якій викладені короткі відомості про 1100 населених пунктів області, в редакції пролунало немало зацікавлених телефонних дзвінків. Тема напрошувалась сама собою...
Урочисто вшановано перших переможців конкурсу «Село моє, для мене ти єдине» Ідея цього конкурсу народилася спонтанно. Після того, як проанонсували в газеті невелику за обсягом книжечку київського науковця, нашого земляка Віктора Шульгача «Ойконімія Волині», в якій викладені короткі відомості про 1100 населених пунктів області, в редакції пролунало немало зацікавлених телефонних дзвінків. Тема напрошувалась сама собою. Тому й запропонували читачам коротко і виразно викласти розповіді, легенди про рідне село.,/b> Листи пішли валом. Спонсором акції зголосився стати відомий підприємець, депутат обласної ради Петро Левчинський. На конкурс надійшло близько сотні листів, понад 40 з них опубліковано в газеті. Найважчим було з визначенням переможців, адже всі листи виявились щирими і зворушливими. Конкурсанти отримали дві по 100, дві по 80, дві по 70 і чотири по 60 гривень винагороди за 30 рядочків газетного тексту. Не кожен матеріал професійного журналіста удостоюється такого гонорару. Минулої суботи запросили переможців конкурсу з різних куточків області в редакцію. Голова обласного відділення Українського товариства пам’яток історії та культури Галина Марчук провела чудову екскурсію по місту з відвіданням Луцького замку. Потім був обід з частуванням екзотичними стравами в китайському ресторані «Золотий дракон». А тоді поїхали у Тертки. За щедро накритим столом просто неба під пахучими яблунями переможців конкурсу вітали головний редактор газети «Волинь», заслужений журналіст України Степан Сачук, заступник голови обласної ради Василь Струк і господар гостини Петро Левчинський. Після вручення премій, сувенірів і книжок «Волинь» у нашій долі» відбулося представлення винуватців торжества. Усі вони — яскраві особистості. Найбільше переживали за вчительку місцевої школи із найдальшого в області села Невір Любешівського району. Два дні їй дзвонили, проте вказаний довідковою службою «Укртелекому» номер не відповідав. Насправді ж, як виявилось, у Невірі взагалі немає жодного телефону. Завідуючий райвідділом освіти Микола Шукалович на прохання редакції передав письмове повідомлення вчительці рейсовим автобусом. Пані Руслана того дня копала картоплю. Її 82-річна бабця, спираючись на палицю, пішла шукати внучку на город. — Доцю! — гукнула. — Що ж ти таке наробила? Тебе аж в область кличуть. Руслана Куявович у числі перших конкурсантів прибула в редакцію, хоч живе майже за двісті кілометрів від Луцька. Ірина Хом’як (на фото) з Володимира-Волинського написала пісню про Жовтневе (колись Могильне) — село, де живуть її бабуся з дідусем і де вона проводить свої канікули й увесь вільний час. Цьогоріч поступила в Тернопільську академію народного господарства, спеціально приїхала, щоб побувати в Тертках. Миловидна юнка з розкішною русою косою стала лауреатом загальнонаціональної програми «Людина року Волинського краю—2001» у номінації «Юний талант», щойно видала поетичну книжку «Душі моєї передзвін». Кілька слів про наймолодшу переможницю нашого конкурсу — ученицю 7-го класу Линівської школи Локачинського району Аліну Ситник. Щеміло в серці, коли читав її зворушливу оповідь про дідуся Феодосія Гаврилюка, який був талановитою людиною, будував хати, церкву, копав криниці в своєму і навколишніх селах, залишив після себе олійню, круподерню в рідному обійсті, а наостанок вічно спочив на маленькому цвинтарі. Євгенія Назарук — поетеса із села Лище Луцького району, вчителька рідної мови і літератури. Написала про свою малу батьківщину так, як, мабуть, ніхто не напише. Любов Йосипівна Возняк — колишня вчителька історії Баївської школи Луцького району. Пройшла від хати до хати в своєму селі. Записала оповіді старожилів, легенди, діалекти, говірки, показала приклад, як треба шанувати обереги нашого життя. Учителька Скірченської школи з Горохівського району Ольга Хмільовська зачепила душу — розповіла про церкву в Жуковці, в якій вінчались моя мама з татом — понад 70 років тому. Галя Радчук — з Райміста. Є таке село в Рожищенському районі, райський куточок для вчорашньої випускниці Ясенівської школи в сусідньому селі. Вирішила обрати прозаїчну професію —продавця. Але усілякі професії потрібні. Володимир Михайлович Кондрашина із села Хорлупи Ківерцівського району нерідко навідується в нашу редакцію. То про свято хорлупівських приймаків розповість, то про церкву, про іменитих своїх земляків. «Гонорару, — каже, — мені не треба. Тільки напишіть». Зворушила щирістю вражень від поїздки до самотньої бабусі Горпини в село Теклине Камінь-Каширського району студентка факультету журналістики Луцького гуманітарного університету Світлана Нивчик. Вітаємо майбутню колегу з успішною пробою пера. Василь Степанович Маленчук, колишній директор зеленого господарства Луцька, їздив за тисячі кілометрів у Кисловодськ за унікальними саджанцями сріблястих ялин для нашого міста. Вони виросли вже великими. Того дня було свято у живій казці в Тертках. Петро Левчинський створив дивовижний лісо-садопарк. Останнім часом у нас почали з’являтись багаті люди. На жаль, вони в основному прагнуть набити свої кишені грішми, вивезти валюту за кордон. Петро Левчинський свого капіталу ніколи і нікуди не вивезе, не сховає в швейцарському банку. Створеною ним без архітектурних проектів казкою будуть зачаровуватись люди. Він виплекав прообраз майбутнього села України. Чудова осіння погода, невимушеність зустрічі додали всім щирості і поетичності. Навіть поважний гість урочистості, заступник голови обласної ради Василь Струк з офіційного тону мимоволі перейшов на спогади дитинства, проведеного в селі Седлище Любешівського району. А лауреат міжнародних конкурсів, співак, музикант, композитор, заслужений працівник культури України Ярослав Найда порадував прем’єрою своєї «Пісні про Тертки». Чи не найбільше схвилювала вона берегиню райського куточка над Чорногузкою Ганну Антонівну Левчинську — маму господаря свята, просту селянку із спрацьованими, натрудженими руками. Їй подарували найкращий букет і найтепліші слова. На прощання Петро Левчинський сказав переможцям конкурсу: «Запросив вас сюди не для того, щоб почастувати яблуками зі свого саду. Посадіть свої яблуньки. Плоди із них будуть для вас найсмачнішими. Нехай наша рідна Україна купається у садках». Вирішено не закривати наш конкурс «Село моє, для мене ти єдине». У ньому ще будуть нові переможці. Любіть своє село, поділіться на сторінках «Волині» своєю любов’ю. Чекаємо листів. Святослав КРЕЩУК.
