Десять років тому для ефективного управління коштами держбюджету, підвищення оперативності фінансування бюджетних видатків було створене Державне казначейство України...
Десять років тому для ефективного управління коштами держбюджету, підвищення оперативності фінансування бюджетних видатків було створене Державне казначейство України та його управління в області. Про здобутки і завдання структури наша розмова з начальником управління Держказначейства в області Надією Філіпчук.
— Надіє Федорівно, у народі кажуть, що казначейство — це касир і бухгалтер держави. — Це так. Державне казначейство нині — фінансова структура, яка здійснює касове виконання державного і місцевого бюджетів, виконує функцію попереднього контролю за нецільовим використанням коштів, а водночас й банківську. Скажімо, якщо гроші призначені для виплати зарплати, то взяти їх на утримання установи вже ніхто не зможе. Нам вдалося запобігти 604 випадкам неефективного і нецільового використання бюджетних коштів на 1 мільйон 441 тисячу гривень. Ми працюємо в системі електронних платежів з Національним банком України. Маємо свій кореспондентський рахунок, на якому більше 100 мільйонів гривень. Отож, є змога задовольняти потреби наших клієнтів — органів самоврядування населення, бюджетних установ, “закривати” проблеми, які виникають у них. — Контрольні функції, як відомо, виконує й контрольно-ревізійне управління. Чи не дублюєте цю структуру? — Ми виконуємо функції попереднього контролю, так би мовити, полегшуємо роботу КРУ. Після нас його фахівцям можна швидше перевірити бюджетні установи, глибше вникнути у проблеми. Співпрацюємо й з податківцями, правоохоронцями, прокуратурою, Службою безпеки. Вони користуються нашою базою даних. До створення у 1995 році Державного казначейства в Україні існувала банківська система касового виконання держбюджету. Вона ускладнювала контроль держави за використанням коштів, розпорошувала їх на рахунках у різних банках. Переведення держбюджету на казначейську систему дало можливість ефективніше здійснювати контроль і оперативно розпоряджатися державними грошима, перерозподіляти їх і маневрувати ними, накопичувати для реалізації державних програм. — Управління Державного казначейства в області одним з перших в Україні перейшло на обслуговування місцевих бюджетів. Що дало нововведення? — Перехід у 2003 році місцевих бюджетів на казначейське обслуговування дав змогу ефективно управляти коштами, забезпечив їх розпорядників щоденною інформацією про рух фінансових ресурсів на їхніх рахунках. Водночас ми можемо вирішувати проблеми тимчасових касових розривів через безвідсоткові короткотермінові позички місцевим бюджетам. — З якими проблемами зустрічаєтеся? — Одна з них — громіздкий облік проведення операцій. На нього нарікає місцеве самоврядування. Бухгалтери сільрад кажуть, що їм додалося роботи, забагато вимагаємо від них документів. Нині рахунки згідно з вимогами повинні мати усі бюджетні установи — дитячі садки, фельдшерсько-акушерські пункти, школи. Отож, потрібно представити чимало доручень, платіжних документів. А комп’ютерами сільради забезпечені лише на 51 відсоток від потреби. — Окремі сільські голови з ностальгією згадують банківське обслуговування. Кажуть, що їм воно вигідніше. — Є такі нарікання. Справді, ми не нараховуємо відсотків, але й не беремо ні копійки з місцевого самоврядування за розрахунково-касові операції. Вважаю, люди не усвідомили вигоди від переходу на казначейське обслуговування місцевих бюджетів. До того ж ми надаємо безвідсоткові позики на тимчасовий касовий розрив, що виникає у процесі виконання бюджету — коли доходів не вистачає на покриття видатків. Скажімо, на зарплату, фінансування захищених статей. З 1 січня цього року вже виділили їх місцевим бюджетам більш як на 12 мільйонів. Щоб отримати гроші, головам сільських рад не треба їхати до Луцька. Варто звернутися у районне відділення казначейства — і вже наступного дня кошти будуть переведені на їх рахунок. Проблемою є й відсутність електронного зв’язку між відділеннями казначейства і сільськими та селищними радами, а також незадовільний кваліфікаційний рівень працівників облікових служб рад. Тож намагаємося їх вчити працювати з комп’ютером, маємо спеціалізований клас. — Знаю, що два роки тому ви мали проблеми з фахівцями із інформаційних технологій та телекомунікацій. А як нині? — Проблема залишилася. Є плинність кадрів цієї спеціальності. Людей не влаштовує зарплата. Вона низька. Ринок праці сьогодні потребує таких фахівців. Окремі фірми їм платять більше, ніж ми. Отож люди йдуть туди. Ось і виходить, що ми готуємо кадри для банківських установ, приватних фірм. Розмову вела Євгенія СОМОВА.
