Територія Луганського національного університету імені Тараса Шевченка, у якому в 2014 році почав працювати "виш" "ЛНР". Фото 2014 року
«П'ятірка» за кіло картоплі: як війна змінила виші Луганська
Чотири роки від літа 2014 року - великий термін. Але зміни легше помічати, виїхавши та повернувшись, ніж залишаючись у своєму місті весь час. Тому, якщо говорити про вищу школу, спочатку може здатися, що все залишилося незмінним - ті ж стіни, майже той самий склад співробітників. І тільки придивившись пильніше, розумієш, що все стало геть іншим, зміненим до невпізнання
Дуже сильно змінився професорсько-викладацький склад всіх луганських вишів, пише Яна Вікторова на сайті ВВС. Багато викладачів виїхали в аналогічні заклади по той бік лінії розмежування. Хтось вже купив житло та знайшов роботу в містах, підконтрольних українському уряду і навіть не припускає повернення в Луганськ. Дехто живе за кордоном, але таких небагато. Тотальний дефіцит кадрового складу призвів до того, що проректорами замість професорів стали ті, хто прийшов до вишів після початку війни - вчорашні студенти, лояльні до "республіки", але без наукових ступенів і досвіду. Та й ректорами за чотири роки були ті, хто, за довоєнними мірками, не міг би очолити виш ніколи. Гострий дефіцит кадрів відчувається вже чотири роки. Один співробітник кафедри може читати до 15-ти дисциплін.
Багато співробітників носять довоєнний запас одягу та взуття, що, звичайно, помічають студенти і від чого репутація викладачів і професії різко падає. Знайомий викладач розповідав, що до нього прийшов студент з пакетом - просити поставити вищу оцінку. Пакет був досить великим, і під час розмови мій знайомий гадав, що б там могло бути. Він виручив студента, допоміг йому, і отримав на вдячність той пакет, в якому опинилася... картопля. Той же знайомий жартував, що з війною відійшов прошарок тих студентів, хто носив йому дорогі коньяки і сигари, залишилися самі жебраки.
Знайомий викладач розповідав, що до нього прийшов студент з пакетом - просити поставити вищу оцінку. Пакет був досить великим, і під час розмови мій знайомий гадав, що б там могло бути. Він виручив студента, допоміг йому, і отримав на вдячність той пакет, в якому опинилася... картопля.
Викладачі вмовляють всіх вчитися, щоб закрити вакантні місця за своїми спеціальностями. Якщо раніше студенти ділилися на бідних і багатих, то зараз майже немає тих, хто приїжджає до вишу на власному авто, чи виділяється на фоні інших дорогим одягом. Немає й іноземних студентів, як це було до війни. Натомість з'явилися жителі Російської Федерації, які вступили до нас без обов'язкового в Росії "Єдиного Державного Екзамену". В "республіці" їм в рази дешевше вчитися, ніж у Росії, навіть з урахуванням оренди житла. Найдорожча спеціальність в Луганську буде коштувати 10 000 рублів на рік (близько 5 000 грн), а в Росії найдешевша коштує 60 000 рублів на рік десь на периферії. І таких студентів чимало - впевнених, що підтвердять свій луганський диплом в Росії, і це буде коштувати їм копійки.
Співробітниками кафедр за короткий час була пророблена титанічна робота з "причісування" дисциплін під російські стандарти, але разом з тим самі дипломи залишилися місцевими. І це суттєва проблема, тому що в РФ беруть на кваліфіковану роботу лише випускників своїх вишів, а з луганськими дипломами потрібне підтвердження документу та стаж роботи за фахом, щоб претендувати на вакантну посаду. Змінився і настрій. Якщо до 2014 року студенти працювали рідко і індивідуальний графік відвідування ВНЗ був радше винятком, то зараз працюють практично всі студенти денного відділення. На одну стипендію в 1445 рублів (близько 700 грн) прожити зараз неможливо.
І від цього в списках з'явилися сотні "мертвих душ", які живуть у Москві чи в Сочі, торгують на ринках, продають каву на пляжах або сидять в окопах, але вважаються студентами денного відділення. Звичайно, це призводить до зниження якості знань, до поширення послуг з купівлі оцінок і знецінення вищої освіти, здобутої після 2014 року.
