«З поваги до України»: як іноземці вивчили українську мову

Радіо Свобода поспілкувалося з шістьма іноземцями, які змогли вивчити мову найбільшої країни Європи. 

Джанлука Альберті, Бразилія

Я почав вивчати українську мову 7 років тому, коли мені було 18. Роблю це самостійно, але дуже вдячний українцям, які в соцмережах допомагають: пишуть слова підтримки чи просто пропонують спілкування. Це важливо, адже в такий спосіб я теж вивчаю нові слова й розвиваю свої навички.

Найлегше мені дались алфавіт та вимова. Найважчим, без сумнівів, стало відмінювання. Для мене це було дуже складно. У португальській мові є артиклі, в українській їх немає. Щодо слів, то дуже милим мені видається слово «калюжа». Є і смішні слова, наприклад, «курва». В Україні це лайка, а от у нас, у Бразилії, це слово має значення «крива».

Найбільше мені подобається те, що українська – це мова друзів. Ти можеш знати англійську, німецьку, французьку, вони тобі можуть дати хороші посади й можливість заробляти чимало грошей. Але українська мова дала мені можливість познайомитися з багатьма класними людьми, які стали моїми друзями. Наприклад, в Одесі живуть мої чудові знайомі. До речі, саме з цим містом у мене пов’язано багато хороших спогадів, а ще там відбувається щороку найкрутіший Мегамарш вишиванок (я усім рекомендую бодай раз відвідати цей захід).

Україна мене дуже цікавить. Загалом я був тут тричі: у 2013 році у Донецьку, у 2015-му в Києві, Харкові та Одесі і в 2016-му знову в Одесі. Мені б дуже хотілося завітати також до Західної України, особливо Луцьк, бо там відбувається фестиваль «Бандерштат», на який би я обов’язково хотів потрапити.

Я відвідав чотири різні міста, але відчуття, ніби побував у чотирьох різних країнах. І ось чому. У Донецьку я почував себе, немов у 1980-х, українськомовних людей я там не зустрів зовсім і це було для мене проблемою.

Про Київ у мене склалося враження, як про ідеальну Європу, саме такою бразильці її уявляють собі. У Харкові я немов потрапив у 1920-і роки, він мене зачарував своєю архітектурою. І хоча тут я, на жаль, зустрів не дуже багато україномовних людей, однак багато де бачив українські прапори, тому я вірю, що це, без сумніву, патріотичне місто.

В Одесі я відчув енергетику близьку до Молдови чи Греції, але дуже засмутився, що там немає метро і мало тих, хто говорить українською. Та й взагалі мене дуже дивує, чому в Україні так багато людей не хочуть нею спілкуватися, адже в усіх країнах розмовляють рідними мовами, а тут ні.

Українську мову я б порівняв із душею. Мені дуже добре, коли я розмовляю українською. Здається, це доля, що я почав вивчати її.

Дінара Касимбекова, Казахстан

Я була підлітком і мені дуже подобалась творчість «Океану Ельзи». Спочатку я не розуміла, про що співає Святослав Вакарчук, але мене дуже приваблювали слова, тож я почала потихеньку їх вивчати.

Уперше я відвідала Україну в 2004 році: приїхала як спостерігач на вибори. Саме тоді почула українську мову наживо і закохалася в неї. Згодом я поставила собі за мету переїхати жити до України і подумала, що якщо хочу це зробити, то повинна неодмінно вивчити державну мову цієї країни.

Мене багато хто запитує, чому саме я обрала Київ. Знаєте, я відвідала багато українських міст і навіть сіл, але він мені сподобався найбільше. З першого погляду я відчула, що це моє місто. І взагалі я люблю Україну. Тут багато свободи, на відміну від Казахстану.

Вчила українську я самотужки. Особливо складно не було. Трішки допомагали друзі. Також я займалася перекладами текстів, які стосувалися правової тематики. Звичайно, були помилки: наприклад, наголоси неправильно ставила, не розуміла нюансів використання деяких слів. Не знаю чому, але дуже довго намагалася вивчити слово «до побачення». Однак, коли я переїхала до Києва, то пішла на безкоштовні курси української мови і дуже швидко позбулася усіх цих проблем. Мені сподобалося, що є такі безкоштовні курси. Тобто українську вивчити можливо, просто треба ставити ціль, а не шукати відмазки.

Українська мова дуже ніжна, надихаюча, класна. Вона, неначе музика. А ще мені подобається, що навіть лайливі слова в українській мові, на відміну від російської, звучать ніжно.