. Саме в рамках Другої світової війни, польсько-українське протистояння, яке тліло десятки років, знову розгорілося в справжню війну між нашими народами.
У Рудці-Козинській вшанували жертв польсько-українського конфлікту (Фото)
Захід розпочався із панахиди у пам’ять про загиблих, яку звершив Благочинний Рожищенської округи УПЦ КП, настоятель храму Пресвятої Богородиці, отець Василь Шняк
По тому, перед присутніми виступили віце-прем’єр-міністр України Павло Валерійович Розенко, пише Рожищенський історико-краєзнавчий музей на своїй сторінці у Фейсбуці голова Українського інституту національної пам’яті Володимир Михайлович В’ятрович, секретар Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам’яті учасників антитерористичної операції, жертв війни та політичних репресій Святослав Петрович Шеремета, заступник голови Волинської обласної державної адміністрації Світлана Євтихіївна Мишковець та краєзнавець, директор Рудко-Козинської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів Лариса Миколаївна Остапчук. Завершився захід покладанням квітів до пам’ятника Борцям за волю України.
Але, на жаль, Рудка-Козинська стала не останнім селом, яке спіткала жахлива доля, адже далі цими ж самими бандитами спалюється село Сокіль. Потім було частково знищено села Доросині, Залісці, Любче, Тихотин, Башова.
Віце-прем’єр-міністр України Павло Розенко зазначив, що історія людства, особливо ХХ століття, показує наскільки є крихким людське життя і наскільки воно знецінюється в часи військових протистоянь і жорстких військових конфліктів. Друга світова війна показала наскільки швидка, і в один момент можуть зникати не лише окремі постаті в історії, але й сім’ї, цілі населені пункти, цілі народи.
Історія села Рудка-Козинська яскраво засвідчила цей факт 9 липня 1943 року. Саме в цей день об 11.00 год. ранку понад 300 озброєних людей переважно поляків, німців, які служили в німецькій допоміжній поліції, а сам відділ військ підпорядковувався військовій частині, що складалася переважно з угорців, вдерлися в село з метою поживитися чужим майном та й, власне, знищити це село. Бандити вбивали жителів, грабувалти їхні оселі, складаючи награбоване на підводи, а після цього спалюють людські обійстя. Всього було знищено біля 200 будинків. Частина селян встигла сховатись на околицях села, проте без людських жертв того дня, на жаль, не обійшлося. Було розстріляно 17 людей: 11 чоловіків, 4 жінки та 2 дітей. Але, на жаль, Рудка-Козинська стала не останнім селом, яке спіткала жахлива доля, адже далі цими ж самими бандитами спалюється село Сокіль. Потім було частково знищено села Доросині, Залісці, Любче, Тихотин, Башова.
За словами віце-прем’єр-міністра, ми не маємо повторювати трагічних помилок спільної українсько-польської історії. І ми не маємо права, що дружні народи ставали заручниками чужих геополітичних ігор. Але це можливо лише тоді, коли ми пройдемо шлях взаємопрощення, взаємного визнання помилок минулого, увіковічнення пам’яті всіх жертв тодішньої трагедії і недопущення плюндрування, знищення, руйнування могил, пам’ятників. А коли такі неприємні події будуть здійснюватися, влада двох країн зобов’язана відновлювати місця історичної пам’яті.
Саме через процеси спільних наукових конфенцій, спільних наукових досліджень місць поховань ми маємо прийти до повного порозуміння.
Павло Розенко подякував нашим польським друзям за підтримку територіальної цілісності нашої держави, за послідовну позицію в цих питаннях і ми маємо, в цей непростий час історичного примирення, також пройти разом. "Адже дружба і співробітництво і центральноєвропейському регіоні є найкращою панацеєю від вірусу агресії. Ми повинні розуміти, що всі ті, хто розпалюють українсько-польське протистояння, створюють антиукраїнські настрої на території Польщі і так само в Україні, діють виключно в інтересах агресії Російської Федерації. Тільки спільно ми переможемо, адже немає альтернативи українсько-польської дружби. Тому, шановні друзі, дякую за увагу і Слава Україні!", - зазначив чиновник.
Ми знаємо, що Рудка-Козинська не єдине українське село, яке постраждало в цьому конфлікті на Волині, на Холмщині, в Галичині, Надсянні. Ми знаємо, що в ньому постраждало і не одне польське село. Десь біля могил своїх предків, загиблих від рук українців, збираються поляки. Ми маємо пам’ятати усіх жертв конфлікту, маємо вшановувати їх – це наш обов’язок перед предками.
Голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович зауважив, що Друга світова війна в Україні – це не лише зіткнення двох потужних режимів нацистського і комуністичного. Брутальність Другої світової війни перекинулася на польсько-український конфлікт, в якому обидві сторони чинили воєнні злочини. Не можемо поділити учасників цього конфлікту, цієї війни на жертв і катів за національною ознакою. Вбивали українців, але вбивали і українці. Вбивали поляків, але вбивали і поляки. Вбивали захищаючись, але також вбивали і невинних. Вбивали вірячи у свої ідеали, але також не сповідуючи жодних ідей лише заради зиску чи сліпої помсти. Так робили і українці і поляки.
Нині ми згадуємо українців, знищених тут у Рудці-Козинській, знищених поляками на німецькій службі. Це приклад того, як учасники цього конфлікту не цуралися використовувати у ньому треті сили, навіть якщо ця третя сила, в даному випадку – нацисти, була до них ворожою до них самих. Так робили обидва учасники цього конфлікту – і українці, і поляки.
"Ми знаємо, що Рудка-Козинська не єдине українське село, яке постраждало в цьому конфлікті на Волині, на Холмщині, в Галичині, Надсянні. Ми знаємо, що в ньому постраждало і не одне польське село. Десь біля могил своїх предків, загиблих від рук українців, збираються поляки. Ми маємо пам’ятати усіх жертв конфлікту, маємо вшановувати їх – це наш обов’язок перед предками. Але, ми не сміємо перетворювати пам’ять про конфлікт минулого на джерело майбутніх конфліктів. Це буде наругою над пам’яттю вбитих у взаємному протистоянні як українців, так і поляків. Зберегти приязні стосунки між нашими народами це наш інший обов’язок, обов’язок перед нащадками", - сказав Володимир В’ятрович.
Решту присутніх, серед яких і місцеві мешканці ділились спогадами та історичними фактами. Краєзнавець, директор Рудко-Козинської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів Лариса Миколаївна Остапчук зазначив, що великим тягарем для села була війна. Про її початок селянам сповістили німецькі бомбардувальники, які налетіли на аеродром, який будувався між Рудкою і Залісцями. Чужинці принесли в село горе і сльози.
Події липня 1943 року є найтрагічнішими сторінками в історії відносин українського і польського народів. Адже у кривавій круговерті спалювались як українські, так і польські села, лилась кров як польських, так і українських селян, марно благали про пощаду як польські, так і українські діти. Не можна виправдати насильства щодо мирного населення. Кожен із нас повинен зрозуміти і пошанувати той взаємний біль, який було нанесено обом народам тодішнім режимом. Сьогодні нам болісно сприймати правду про ті роки. Нам потрібно схилити голови перед пам’яттю вбитих і замордованих. Це має бути нам уроком, якого не потрібно повторювати, а лише пам’ятати, щоб не наробити нових помилок як з одного, так і з другого боку.
Людської пам’яті свіча хай запалає,
коли життя знов набирає силу.
В ім’я народу хай вона палає
за муки, за життя і за могили
хай вдячна пам’ять наша звеличає.
