60 РОКІВ ПІСЛЯ ВІЙНИ: батько, на жаль, не зможе сам прочитати цього листа доньки

Обпечені душі і серця ветеранів полум’ям війни ніколи і нічим не залічити. Незабутніми назавжди стали спогади тих страшних днів і для мого батька Кубаха Іларіона Савовича, 1915 року народження. 15 жовтня 2005 року йому виповниться 90 років, але має добру пам’ять і онукам дуже часто розповідає про війну, гірку долю людей у воєнні роки.
У 1940 році він був призваний на військову службу. Служив у Свердловську рядовим сапером. У війну воював у 37-й стрілецькій дивізії 967-го стрілецького корпусу І-го Українського фронту. 9 вересня 1944 року на Сандомирському плацдармі отримав осколочне поранення в грудну клітку, перебував на лікуванні. 30 листопада 1944 року знову прибув у свою військову частину. Артилеристом визволяв Варшаву, Краків, Прагу.
Коли закінчилась війна, працював лісівником, але рани давали про себе знати, почав втрачати зір. Двадцять останніх років він незрячий, інвалід першої групи, проживає разом із нами у Ковелі. Батько має багато нагород – медалі “За мужність”, “За відвагу” та інші. Вітаю його та усіх інших ветеранів із святом Перемоги!
Цього листа надіслала до редакції наша читачка Ніна Стасюк, працівниця заводу “Ковельсільмаш”.