Із боксерів у художники: коли мистецтво всередині, то мусить вилізти назовні

Він показав кореспондентам ІА ZIK свою майстерню і розповів, як в одній особі можуть поєднуватися такі різні, на перший погляд, речі. Це унікальна можливість побачити магію мистецтва, яка працює, коли навіть спартанські умови і повна відсутність побутових зручностей – не перешкода творити красу.

Іван виграв конкурс від Спілки художників, і Львівська міська рада надала йому майстерню. Це напівпідвальне і занедбане нежитлове приміщення. Колись давно тут теж була художня майстерня, але довгий час вона стояла покинута – кажуть, той художник виїхав у США.

– Коли я сюди зайшов, тут були гори мотлоху. Я два місяці все виносив, чистив, фарбував стіни. Роботи ще дуже багато, тут сирість, немає електрики наразі. Треба буде ще поставити нормальні вікна. І хочу обписати всі стіни віршами Ліни Костенко. Я їх обожнюю. Часто коли виставляю у Facebook свої картини, підписую пости уривками її поезій. Це дуже надихає. Перед кожною виставкою – хвилювання, як перед важливим боєм.

Іван пішов з професійного боксу, але спортом продовжує займатися, щоб підтримувати форму. Також він працює в охороні однієї з фірм, називає це «підробітком на полотно» і мріє про те, що колись зможе повністю присвятити себе живопису.

– Колись у дитинстві трохи малював, але якось не сприймав це серйозно. Близько 12 років прозаймався боксом, хотів стати професійним боксером. Я ним став, але почали турбувати травми. В мене була поламана рука, три місяці проходив у гіпсі, але хотів повертатися у спорт. Підписав контракт, поїхав битись у Росію з діючим чемпіоном світу. Дуже важкий був бій, і я програв. Отримав відкритий перелом щелепи, прихав до Львова розбитий, розчарований. Переніс тут операції, був тривалий процес відновлення. Саме після того я дуже довго думав, що робити далі.

За роки в боксі Іван Притула здобув чимало нагород і відзнак.

– Мистецтво, напевно, десь жило в мене вглибині, але я його сам, можливо, боявся, приховував, соромився. Але все рівно час іде і все виходить на поверхню. Я стільки про це думав, що однієї ночі мені наснився сон: картинна галерея, багато червоних картин, журналісти, багато людей. Я тоді проснувся у холодному поту і зрозумів, що це мої картини. На другий день пішов купив полотно, фарби і намалював коней. Це була моя перша робота на полотні – сам був шокований. Мені сподобалось, хоч було непросто, бо не міг визначитись, чого я хочу і чи повертатись мені в бокс. Довгий час не мав приміщення, де міг би малювати. Потім визначився зі спортом, рік тому провів прощальний поєдинок – Андрій Котельник тоді організовував турнір. Після цього почав більше малювати, зробив восени першу виставку, потім другу.

Це був важкий період для мене, весна 2016 року. Я захотів відтворити на полотні історію, як маленька дівчинка прощається з татом, який іде на війну… Планував ще багато картин на цю тему, але таке насправді малювати не просто. 

Іван пішов з професійного боксу, але спортом продовжує займатися, щоб підтримувати форму. Також він працює в охороні однієї з фірм, називає це «підробітком на полотно» і мріє про те, що колись зможе повністю присвятити себе живопису.

Іван почав малювати своїм улюбленим червоним кольором, який йому дуже подобається з дитинства. І зараз ця гаряча й експресивна барва домінує у багатьох його роботах, показуючи особливий стиль художника і водночас, мабуть, його боксерський темперамент.

Одна з картин, присвячена темі АТО.

Це був важкий період для мене, весна 2016 року. Я захотів відтворити на полотні історію, як маленька дівчинка прощається з татом, який іде на війну… Планував ще багато картин на цю тему, але таке насправді малювати не просто.