Тридцятилітній лучанин Анатолій Рижук на обліку в обласному наркодиспансері вже стоїть п’ять років. Діагноз: опійна наркоманія. Продовжує вживати наркотики.
Тієї неділі, поклавши у кишеню куртки шприц, наповнений рідиною бурого кольору, вирішив пройтися вулицею Наливайка, де проживав...
Віктор ОСТАПУК, Володимир КАЛИТЕНКО
ТОРГІВЦІ ОТРУЙНИМ ЗІЛЛЯМ
Андрій Доманський був у хаті сам. Мати кудись пішла зранку, а він сидів, роздумуючи, чим би зайнятися. На роботу не треба було поспішати, бо ніде не працював. Несподівано двері відчинилися й у кімнату зайшов незнайомий чоловік. — Не впізнаєш, чи що?— сказав, простягаючи руку. — Одразу справді не впізнав. Це ж ти, Валерій?— здивувався господар. — Звичайно, я... — У Луцьку тебе бачив разів зо два на вулиці, але то було вже давненько... Ми ж колись разом сиділи за гратами. Правда, недовго, пам’ятаєш? Я навіть забув твоє прізвище. — Навіщо зараз тобі моє прізвище та й ті неприємні спогади? Я ж до тебе в село Лаврів їхав з Луцька не за тим,— невдоволено сказав Валерій. — А чого ж? — Чув, що маєш макову соломку. Хочу купити. — Зараз немає... А ось у мого односельчанина Олександра Дуди повинна бути. Якщо посидиш трохи у хаті, то я перебіжу до нього. — Мені поспішати нікуди. Несподіваний гість витяг з кишені сто гривень й простягнув Доманському: — Візьми... Скільки треба, відрахуєш. Андрій взяв гроші й вийшов з хати. До будинку Дуди було недалеко. Через кілька хвилин Доманський уже був в односельчанина. — Макову соломку маєш? — запитав, переступаючи поріг. — Була десь у коморі, якщо миші не стеребили. А навіщо вона тобі? Ти ж не вживаєш. — Я не вживаю, та інші вживають. У мене в хаті сидить покупець з Луцька,— пояснив Андрій. — Хто він? — Давній знайомий. — Ходімо в комору, подивимось,— запропонував Дуда. У коморі, на підлозі, стояв білого кольору мішок на третину заповнений маковою соломкою. Доманський вклав його у свій великий чорний пакет, котрий на всякий випадок прихопив із собою, й поніс до виходу. — Зачекай, ти куди? Не понесеш же торбу з соломкою через село в руках. Раптом хтось зупинить,— застеріг Олександр. — Хто там зупинятиме? Вовка боятися — в ліс не ходити. — Все може бути. Поїдемо до тебе конем. Дуда швидко запріг коня, кинув торбу на віз, зверху прикрив сіном... Валерій чекав Доманського у хаті. Побачив у вікні, що хтось під’їхав конем, вийшов на подвір’я. — Як справи?—запитав у Доманського. — Все нормально,— відповів господар, розгорнув сіно, зняв торбу з воза й поніс до хати. За ним зайшли Валерій і Олександр. — Це власник соломки,— кивнув Доманський на Дуду. Валерій розгорнув торбу, помацав соломку. — Вогкувата вона чомусь. Може, ви б її підсушили, а разом і змололи,— попросив. Доманський пересушив макову соломку в електродуховці, перемолов на м’ясорубці. — Можете забирати продукцію,— посміхнувся. — Скільки з мене?— запитав гість. — Зараз переміряємо... Одна склянка — шість гривень. Наміряли чотири склянки. Валерій дав двадцять п’ять гривень. — Я зараз візьму три склянки, а завтра заберу решту. Сховай десь склянку,— попросив гість. Доманський висипав одну склянку соломки в газету, загорнув й поклав на шафу. Дуда, забравши гроші, поїхав кіньми додому. Андрій та Валерій ще трішки позгадували минуле й гість, запхавши три склянки соломки у свою сумку, сказав: — Може, проведеш мене до дороги, там я сяду в автобус чи маршрутку. — Звичайно, проведу. Андрій і Валерій вийшли до дороги. Несподівано біля них зупинився автомобіль. З нього вийшло двоє незнайомих чоловіків. — Ми працівники міліції. Маємо дані, що несете наркотики,— сказали вони й витягли посвідчення. — Звідки вони в нас?— здивовано вигукнув Доманський. Працівники міліції перевірили сумку Валерія. Виявили перемелену соломку. — Де живете?— запитав один міліціонер. — Я ось тут неподалік,— сказав Доманський. — А мій знайомий з Луцька. — Ходімо, оглянемо ваш будинок. — Пішли... У мене все одно нічого не знайдете. У Доманського виявили електроплитку та м’ясорубку із залишками меленої макової соломки, а на шафі в газеті й мелену соломку. — Соломка не моя, я взяв її в односельчанина Олександра Дуди,— пояснив Доманський. В хаті Дуди при обшуку нічого не знайшли. — А звідки соломка, яку ви продали Доманському?— запитав міліціонер. — Вона давно лежала в коморі. Ще покійний дід її там поклав. Мак із головок витрусили та й забули про неї. — А Доманський стверджує, що ви біля хати сієте мак. — Подивіться уважно на соломку. Вона ж давня. — У лабораторії все перевіримо... Є люди, котрі ніколи не роблять висновків із своїх попередніх прорахунків. Двадцятирічний Доманський уже побував раніш на лаві підсудних. Замість того, щоб влаштуватися на роботу і чесно трудитись, два роки тому “винайшов” інший спосіб добування грошей. Із села Лаврів їхав у Луцьк, прихопивши з собою необхідні інструменти. У місті відшуковував гаражі, де стояли мотоцикли й, зірвавши замок, викрадав їх. Потім розбирав на запчастини й продавав, а деякі просто дарував друзям та знайомим. Три мотоцикли вдалося викрасти, на четвертому впіймався й опинився, як і слід було чекати, на лаві підсудних. Суд тоді позбавив його волі на один рік та два місяці. Відсидів лише половину терміну й був звільнений умовно-достроково. Тепер вирішив розбагатіти на маковій соломці. І знову сів на лаву підсудних... ВЗЯЛИ ПІД ВАРТУ ІЗ ЗАЛУ СУДУ Наркоман у квартирі — то справжня трагедія для сім’ї. Це постійні сварки та бійки, які забирають здоров’я у всіх. Олександр Крилов споживав не тільки наркотики, але любив ще й чарку. У свій час приїхав він у Луцьк з Республіки Комі. Одружився, має двох дітей. До наркотиків прилучився, коли сидів у тюрмі. До горілки — ще раніш. Крилов того дня довгенько сидів у барі, що на автостанції № 1. Добре хильнувши, побрів додому. За звичкою розпочав сварку, а потім бійку. Крики дружини та синів почули сусіди, потелефонували у міліцію. Коли на вулицю Кравчука приїхали працівники міліції, Крилов уже лежав у коридорі зв’язаний двома ременями. Тільки таким методом зуміли зупинити сімейного дебошира дружина з неповнолітніми синами. Крилова розв’язали. Один із працівників міліції помітив у нього в кишені сорочки паперовий згорток. Там виявив підсушену марихуану. — Вживаєте наркотики?— запитав. — Не часто... Крилова відвезли в міський відділ внутрішніх справ. Там поцікавились, де він взяв наркотик. — Сьогодні, коли я сидів у барі, підійшов незнайомий чоловік й попросив чотири гривні. Я не дав. Тоді запропонував купити в нього шапку за такі ж гроші. Я погодився. Коли той пішов, у підкладці шапки виявив замотаний в газету наркотик. Переклав його собі у кишеню сорочки. Думав, використаю. Де насправді Крилов роздобув наркотик, не відомо. А його розповідь, без сумніву, суцільна вигадка... Тридцятилітній лучанин Анатолій Рижук на обліку в обласному наркодиспансері вже стоїть п’ять років. Діагноз: опійна наркоманія. Продовжує вживати наркотики. Тієї неділі, поклавши у кишеню куртки шприц, наповнений рідиною бурого кольору, вирішив пройтися вулицею Наливайка, де проживав. Шприц муляв у кишені. Дійшовши до школи, що була неподалік, витяг його. Сів під будівлею, мав намір вколотися, але не встиг. Неподалік стояв міліціонер. Він зупинив наркомана, вилучив шприц з рідиною. На запитання, де взяв наркотик, Анатолій також розповів байку. Мовляв, поїхав у Ківерці. Там біля залізничного переїзду зустрів трьох незнайомих циганчуків десяти—дванадцяти років. Дав їм двадцять гривень. Через кілька хвилин принесли йому шприц із “ширкою”. Потім сів на таксі й повернувся у Луцьк. — Раніш ви знали тих дітей чи десь бачили?— запитав міліціонер. — Не бачив, не знав, де живуть, невідомо. Якби я їх і зустрів знову, не впізнав би,— захвилювався Анатолій. Проти Рижука була порушена кримінальна справа, але він раптово зник. Гуляв недовго. Оголосили його в розшук і незабаром він знову був у міліції... Біда, коли чоловік вживає наркотики, подвійна, якщо ними захоплюється жінка-мати. У двадцятидворічної Людмили Савчук працівники міліції виявили в хліві скляний флакон та шприц з наркотичною рідиною. Жінка розповіла, що вже місяць, як колеться. Це підтверджують і сліди на її руках. Можливо, на неї вплинув брат Андрій, який вживає давно цю смертельну рідину. — Де ви взяли наркотики?— запитали жінку після обшуку. — Сама виготовила... Знайшла на смітнику макову соломку, а брат показав, як робити наркотик. — Навіщо ця отрута вам була потрібна? — У мене півторарічна дитина. Думала продати наркотик й щось заробити на харчі, сама ж не працюю. До речі, в усіх наркоманів є чимало спільного: ніде не працюють, розведені чи й не одружувались, більшість уже побувала за гратами, в основному за крадіжки, бо ж гроші потрібні на наркотики. Та й здоров’ям ніхто похвалитися не може. Воно знищене наркотиками. Бо то смертельна рідина, яка повільно вбиває молоду людину. Де ви бачили старого наркомана? Проте трапляються люди такі, як Доманський і Дуда, котрі самі наркотиків не вживають, але продають іншим, вкорочуючи їм життя. Луцький міськрайонний суд позбавив волі торговця наркотиками Андрія Доманського на три роки з конфіскацією всього майна. Його взяли під варту із залу суду. Олександр Дуда та Людмила Савчук засуджені на п’ять років, але з випробувальним строком. Олександр Крилов отримав два роки обмеження волі також з випробувальним строком. Анатолій Рижук пробуде за гратами один рік. Але й без суду вони самі себе покарали, обравши смертельну хворобу за власним замовленням...
