Курси НБУ $ 41.29 € 44.97

«ГІРКО!» ЧЕРЕЗ ПІВСТОЛІТТЯ

Обласний Фонд милосердя і здоров’я провів ювілейну, десяту зустріч з подружніми парами «50 золотих літ»...

Катерина ЗУБЧУК

Обласний Фонд милосердя і здоров’я провів ювілейну, десяту зустріч з подружніми парами «50 золотих літ».

Лідія Тарасюк, яка очолює Фонд шістнадцятий рік, тобто з часу його створення, започаткувала ці зустрічі з тим, щоб сім’ї, яким доля зробила неоціненний подарунок — одне-єдине кохання на все життя, відчули себе знову молодими й дужими, як колись у молодості. А ще відчули важливість свого життєвого подвигу, бо це справді подвиг — пройти нелегкий шлях у вірності й любові і дітей своїх виховати такими ж.
У перші роки під час таких зустрічей на святкових столах неодмінним атрибутом була домашня горілка, сало, квашені огірки... Адже збирались пари, які одружувались у війну, і шлях до золотого ювілею починався не з розкошів.
На ювілейну зустріч були запрошені і ті сім’ї, які започатковували традицію (хоч не просто було їх знайти, адже роки — невмолимі, і декого вже й нема в живих), а також новачки. Вперше приїхали до Луцька подружні пари з Володимира-Волинського, Нововолинська, Локач, Ківерець. Серед них, зокрема, Володимир Іванович і Ніна Павлівна Сєдих, які живуть у Володимирі-Волинському. Пригадуючи своє знайомство з майбутньою дружиною, Володимир Іванович розповів:
— З 1944-ого по 1952-ий рік я відбував строкову службу. Не до дівчат, одне слово, було. А коли вже став офіцером, то почав шукати свою «половинку». В Овручі Житомирської області зустрілись ми з Ніною в день 8 Березня в Будинку офіцерів. Познайомились, а невдовзі вирішили одружитись. Ми не їхали до загсу лімузинами, а йшли пішки, але від того цей день не менш пам’ятний...
А в той день зранку йшов дощ. І лише тоді, як подружжя обмінялось обручками, виглянуло сонце. Хороша прикмета. Оскільки життя офіцера роз’їзне, то довелося поміняти не одне військове містечко. І багато літ дружина їздила за чоловіком, як ниточка за голкою. Вже у Володимирі-Волинському подружжя Сєдих відзначило срібне весілля, на якому були і діти, і внуки. А там і на золотому ювілеї линуло їм «гірко».
Присутнім подружнім парам було надане слово. І всі — Куриловичі з Рожищ, Крячики з Горохова, Малікови з Любомля, не прикрашаючи свого життя, бо ж не обходилось без труднощів, особливо вражали своїм побажанням: «Дай Бог, щоб всі так жили, як ми...» Учасникам зустрічі дарували музичні сувеніри аматори сцени. І вони самі співали, танцювали, ніби й не маючи за плечима стільки літ. Як на кожному весіллі, був тут коровай. Ділив його голова обласної ветеранської організації Микола Капітоненко, який уже не один рік виконує роль весільного дружби.
Поверталась з короваєм із цієї зустрічі і автор цих рядків, маючи доручення від голови правління Фонду Лідії Тарасюк передати його головному редактору «Волині» Степану Сачуку. Такої честі газета удостоїлась як давній не лише інформаційний, а й матеріальний спонсор. А спекли коровай учні Луцького кооперативного училища-технікуму — ще один із спонсорів. Оскільки Фонд милосердя і здоров’я діє як громадська організація, то без їх допомоги, як наголошувала Лідія Іллівна, подібні зустрічі не відбулися б. Не було б свята, яке так потрібне літнім людям.
Telegram Channel