Що ми прикупили й почули від народних умільців на Театральному майдані

Найперше знайомимося із позитивним молодим чоловіком із Рівненщини, він демонструє і знає все про вироби з дерева: величезні тарелі, підставки, дошки, котрі прикрасять найсучасніші заклади харчування.  

Павло Макаров із Лісополя заввиграшки розпродує свій посуд, адже він не оброблений хімією і пахне справжнім дубом і ясеном. Його батько Віктор Макаров отримав навіть президентську нагороду за ці вироби.

Волинське подвір'я представляє чарівна панянка Любов Розпутняк. Разом із чоловіком Богданом виготовляють натуральне модне намисто з каменю, як кажуть, до всякого смаку й кольору. 

 

А поряд - чудові скляні волинські вітражі, вироби з соломи й лози - вибирайте до вподоби.

Ось ця пані - Людмила Минтус прибула аж із Сумської області. Вона нахвалює Луцьк. Каже, сподобався їй, починаючи із вокзалу. І навіть палюче сонце без парасолі не лякає. Привезла пані ткані рушники дуже гарної якості, тож бажаємо, нехай їх розкуплять. 

Вусатий молодик - Іван Коваленас із Вараша - продає дерев'яні іграшки, каже, що робить їх уже 35 років. Ще як почав у дитинстві, так і бавиться.

Ось ця молодиця плете із бісеру неймовірну красу.

Пані Надя у синьому капелюшку (як побачите, то неодмінно запишіться на майстер-клас) приїхала з Дрогобича, батьківщини Івана Франка. Вона знає про великого письменника дуже цікаві речі, і поки ми роздивлялися сорочки, вишиті нанизуванням, встигла не лише розповісти нюанси цієї техніки, а й Франкову притчу "Вареники". Вона викладачка місцевого вишу, і може розповідати таке годинами. Просить приходити в суботу й приносити із собою полотно, то багато чого вас навчить. Знає секрети весільних сорочок. У Дрогобичі вишивають навіть під манжетом, за однією версією - аби було видно вишивку, коли чоловік хреститься, за іншою - коли здіймає руки на слова "Слава Україні!"

Подружжя викладачів із Косова - Орест та Уляна Чорні - встигли не лише продати нам кілька чудових керамічних виробів, а й майже загітували вступати у Косівське училище декоративно-прикладного мистецтва. Якщо там вчать такі викладачі, то я перекваліфікуюся й буду ліпити глину. 

 

А поряд - парубок, який вишив собі дві неймовірної краси сорочки, дивовижні тришарові серветки. Він навчився від матері не лише вишивати, а викладати в училищі те, що сам уміє. Отож - різьбяр по дереву Сашко Вакуленко з Полтавщини, він же й викладач місцевого училища. Тільки, каже, у Фейсбук фоток не викладайте, бо друзі сміятимуться, що я вишиваю на людях. Не соромтеся, Олександре, ви справжній майстер!

Цей хлопець не просить: "Виший ми, мамо, сорочку", він сам уміє.

 Прикупили ми з подругою ще кілька необхідностей і вам рекомендуємо - якісні й недорогі речі на "Берегині", а які чудові співрозмовники - довго не відпускають!