ТЕМНА НІЧ БЕЗ СВІТАНКУ

Борис ПЛАХТІЙ,
Володимир КАЛИТЕНКО


Медичний діагноз шістнадцятирічного Олександра Видрича — хронічний алкоголік, кримінальний діагноз — вбивця.

ЗАПРОШЕННЯ НА ВЕСІЛЛЯ
Уже давно над селом Селець ніч розпустила свої чорні крила, але Юлія додому чомусь не поверталась. Дівчина з дитинства була інвалідом, тому навіть до друзів-однолітків рідко ходила. Більшість часу проводила вдома, допомагаючи матері по господарству. Того дня, в неділю, зайшов до неї односельчанин Сергій й запропонував разом піти в Турійськ на весілля.
— До кого?— здивувалась Юля.
— До Андрія... Ти його добре знаєш. Переказував, щоб я обов’язково забрав і тебе.
— Щось не дуже мені хочеться туди йти,— чесно призналась дівчина.
Сергія підтримала мати Юлії Ніна Петровець:
— Сходи, доню... Постійно ж у хаті сидиш. Треба й між люди часом виходити. Там хоч трохи повеселишся.
Дочка, врешті-решт, погодилася. Коли виходила з хати, кинула:
— Я, мамо, там довго не затримаюсь...
Проте затрималась. Ось уже й північ минула, а досі не повернулась. Правда, мати особливо не хвилювалась, бо вирішила, що Юля залишилась ночувати у сестри, котра проживала у райцентрі, бо від Турійська до їх села хоч і недалеко, але йти вночі, спотикаючись у темряві, не дуже приємно. Два чи три рази Ніна Петровець виходила на подвір’я. Вслухалася в ніч. Але скрізь було тихо. Село давно спало. Вклалася в ліжко й сама...
Вранці до Ніни Петровець прибігла перелякана свекруха.
— Нема вже твоєї дочки,— голос жінки тремтів від хвилювання. — Хтось познущався над нею!..
— Де ж Юля? Що з нею?..— ледве вимовила мати, бо до горла підкотився якийсь клубок, забиваючи подих.
— Ходімо до мого хліва,— схлипнула свекруха.
У хліві, на купі сіна, лежала Юля. Вона була мертва. Її оголене тіло трішки прикривала чорна курточка, кимось недбайливо чи поспіхом накинута.
— Хто і за що вкоротив їй віку? Сімнадцять років тільки й прожила. Нікому зла не зробила,— схлипували жінки. — Що ж то за звір, котрий насміявся над калікою?..
Незабаром із Турійська за викликом приїхали працівники міліції. Вони оглянули труп. На підборідді, шиї, губах загиблої виявили багато синців. Навіть ноги чомусь подерті. Було зрозуміло, що хтось заманив дівчину у хлів, тут згвалтував, а потім позбавив життя. Напевне, боявся, що та поскаржиться в міліцію. А, може, була якась інша причина.
Розшукали гвалтівника і вбивцю досить швидко. Ним виявився шістнадцятирічний житель Турійська Олександр Видрич...
ДВОНОГИЙ ПЕС СТРАШНІШИЙ ЗА ЧОТИРИНОГОГО
Олександра Видрича на своє весілля Андрій запросив також. Вони давно знали один одного. Було весело. Горілки та закуски вистачало. Незважаючи на молодість, Видрич ковтав спиртне, мов досвідчений пияк. Випив, як пізніше сам признався, п’ять стограмових чарок. Там же за столом сиділа і його знайома Юля Петровець. Він раз у раз зиркав у її бік й чомусь посміхався.
Весілля було ще в розпалі, коли дівчина заявила, що йде додому. Ніхто її не затримував. Вона спокійно вийшла з хати й попрямувала додому у своє село Селець.
Через кілька хвилин, проковтнувши чергову чарку горілки, піднявся з-за стола й Олександр. Вийшов на подвір’я. Взяв під стіною будинку свого велосипеда й поїхав услід за Юлею. Догнав її швидко.
— Ти чого так рано поспішаєш додому?— запитав.
— Вже давно стемніло... Хіба то рано? Та й чого довше сидіти? Горілки я майже не пила, давно наїлася, наговорилася із подругами. Що ще треба? Та й мати чекає.
— Вночі сама ходити не боїшся?
— Звичайно, трішки страшно, але до села недалеко.
— Тоді сідай на велосипед, я підвезу тебе в Селець,— запропонував Олександр.
— Їхати краще, ніж йти пішки,— посміхнулась дівчина й вмостилася позаду на багажнику.
До села доїхали швидко. Олександр загальмував біля одного будинку.
— Ти чого зупинився?— запитала здивовано Юля.
— Сестра моя тут проживає.
— Ольга?
— Так... Зайдемо ще до неї, вип’ємо по чарці.
— Я не п’ю, ти ж знаєш.
— То так посидиш.
— Хіба що недовго...
Ольга не спала. Запросила несподіваних гостей на кухню. Сиділи там й говорили. Через кілька хвилин до хати завітало ще двоє сусідок, певне, побачивши, що в Ольги світиться вікно.
— Доведеться накривати стіл,— посміхнулась господиня й поставила пляшку горілки, принесла закуску.
Юлю змусили випити грамів двадцять. Небагато випив і Олександр, бо був і так уже зовсім п’яний. Решту допили гості та господиня. Знову довго розмовляли. Юля не витримала, піднялася з-за стола.
— Піду додому, досі мати хвилюється... Сашко, проведи мене трішки, бо вночі собаки гасають селом, боюся, аби не покусали,— попросила дівчина.
— Проведи, звичайно,— підтримала й сестра.
Юля й Олександр вийшли на подвір’я. Де-не-де вже подавали голос півні.
— Знаєш, де моя хата?— запитала дівчина.
— Звичайно... Що я вперше тут? Селець , можна сказати, і моє село.
Вони йшли вулицею, минаючи хату за хатою.
— Ось уже й хлів моєї бабусі Євгенії. Зараз буду вдома,— пояснила Юля.
Видрич зупинився:
— Що у хліві?
— Бабуся сіно тримає.
— Ходімо туди.
— Чого?
— Там зрозумієш...
Юля йти не хотіла. Легко затягнув сам, бо дівчина була зовсім невеличка зростом...
ТРАГЕДІЯ У ХЛІВІ
У хліві Видрич кинув дівчину на сіно й почав стягати з неї одяг. Вона, як могла, відбивалася, але сили були нерівні. Через хвилину-другу була зовсім гола. Кинувся на неї, як звір.
Юля почала кричати. Бив її кулаками, аби затихла. Ще голосніше кликала когось на допомогу. П’яниця затулив їй рота, потім схопив за горло й почав душити. Вона крутилась, відпихала його, потім затихла. Видрич згвалтував Юлю й тільки тоді зрозумів, що дівчина мертва. Похапцем вдягнувся й вибіг із хліва. Подався знову до сестри. Там уже всі спали. Ліг і сам.
Вранці гвалтівник прокинувся й побачив, що в нього руки у крові. Помив їх в умивальнику. Сестрі нічого не сказав про свій злочин. Та незабаром за ним прийшли працівники міліції...
Шістнадцятирічний гвалтівник і вбивця виріс у сім’ї пияків. Його батько та старший брат постійно чаркували. Про дітей молодших ніхто не турбувався. Сиділи напівголодні. Батьки часто їх били. Діти, рятуючись, тікали з хати, ночували невідомо де.
Олександр почав палити цигарки уже в шість років, а у тринадцять охоче пив горілку. У школу ходив, але вчитися не мав бажання. Два роки просидів у п’ятому класі. Батькам було однаково, як вчиться син.
Видрич сяк-так закінчив сім класів денної школи, дотягнув до дев’ятого класу вечірньої. На цьому його наука тепер уже й закінчилася. Три роки тому Олександра поставили на облік у міліції як правопорушника. Це його не дуже налякало.
Батьківський потяг до спиртного передався й синові. Олександр часто ходив по містечку п’яним. Любив відзначати різні свята з сумнівними друзями, де все починалося й закінчувалося горілкою. Вона швидко нищила молодий організм. То, мабуть, і не дивно, що лікарі поставили хлопцеві страшний діагноз: страждає хронічним алкоголізмом.
На горілку потрібні гроші. Де їх міг взяти Олександр? Почав красти.
Останню крадіжку Видрич вчинив перед вбивством Юлі Петровець. Він часто приїжджав у Селець до сестри, товаришував з Олександром Калашником, також учнем дев’ятого класу вечірньої школи. Одного дня Видрич йшов сільською вулицею. Зустрів Калашника.
— Куди мандруєш?— поцікавився.
— На рибалку... То ж бачиш, що з вудочками.
— Риби ще встигнеш наловити. Ходімо краще зі мною, матимеш гроші.
— Щось я тебе не розумію,— здивовано подивився Калашник на свого друга.
— Я заглядав в овочесховище господарства “Турія”. Там бачив вентиляційні решітки. Знаю, що вони досить дорогі. Викрадемо їх й здамо на металобрухт.
— Небезпечно... Ще впіймають.
Видрич друга переконав, що ніякої небезпеки немає. Вони викрали дев’ять решіток, сховали в кущах. Наступного дня Калашник своїм конем завіз їх й здав на металобрухт. Проте працівники міліції досить швидко натрапили на слід злодіїв...
Недавно судова палата в кримінальних справах апеляційного суду області Олександра Видрича за вбивство та крадіжку з овочесховища позбавила волі на одинадцять років. Його примусово лікуватимуть від алкоголізму в місцях відбуття покарання. Крім того, він виплатить матері загиблої дочки п’ятнадцять тисяч гривень моральної шкоди.
Олександра Калашника за крадіжку вентиляційних решіток засуджено на три роки позбавлення волі. Суд врахував, що Калашник неповнолітній, щиро розкаявся в скоєному, тому призначив йому однорічний випробувальний строк. Отож, як зійти із злочинної стежки, хлопцеві підказав суд. Проте треба не забувати в майбутньому народну приказку: з ким поведешся, від того й наберешся...