Микола Юнак в облдержадміністрації був лише раз, коли за підсумками 2003 року йому там вручали диплом “Кращий інвестор”...
Алла ЛІСОВА
ЗА ЛІЧЕНІ МІСЯЦІ ПОСТАЛА ФАБРИКА — Все почалось десять років тому, — розпочав розмову Микола Юнак. — Я і ще двоє моїх товаришів спочатку взялись за дрібне підприємництво, а через деякий час вийшли на великий проект, яким стало ТзОВ “Гербор-холдинг”. Саме там на посаді заступника директора до 2002 року і працював. На самостійні, так би мовити, хліба пішов не спонтанно. Ми довго продумували умови, запропоновані інвесторам у зоні спеціального режиму інвестиційної діяльності в Нововолинську. Все зважили – і тоді вже прийняли рішення. Шкода, що адміністративні і виробничі приміщення фірми “БРВ-Україна”, яку він очолює, знаходяться на такій відстані від траси Ковель-Жовква, що подорожуючі не мають можливості їх побачити, щоб оцінити їх європейський вигляд. Спочатку міська влада потішилася, що нарешті знайшлись люди, які виявили бажання порятувати довгобуд, а точніше, залишки від ще розпочатого у радянські часи недовершеного заводу стінових матеріалів. З’явилась надія на отримання в недалекому майбутньому великої кількості робочих місць, які так необхідні шахтарському місту. І сталось майже диво: буквально за місяці відкрилось європейського зразка підприємство. Робота закипіла з середини 2001 року. Досвід будівництва мали, бо попередньо побували не на одному з подібних за кордоном. Генпідрядником виступила польська фірма, адже саме партнери з-за Бугу інвестували у підприємство теж чималу суму. Підрядників залучили зі Львова, Луцька, Рівного, Володимира-Волинського. Немалі замовлення отримали Нововолинський завод залізобетонних виробів і місцеві автотранспортники. Таким чином, у рекордний як для такої фабрики час силами 450 робітників і народилось ТзОВ “БРВ-Україна”. Сьогодні тут випускають добре знані по всій Україні корпусні меблі. За місяць їх виробляють на суму у десять мільйонів гривень.
КРАЩЕ ОДИН РАЗ ПОБАЧИТИ Пригадую захоплення депутатів обласної ради, коли вони на одному із виїзних засідань побували на підприємстві “БРВ-Україна”. На просторих виробничих площах майже не було видно людей – лиш проїжджали автокари. Біля встановлених верстатів впадають в око монітори, на яких відстежується весь технологічний процес. Робітники у красивому спецодязі. А тут — рівними рядами викладені плити або вже зібрані дерев’яні конструкції. Багато світла, яскравих фарб і – бездоганна чистота. “Конторські”, як кажуть у народі, кабінети годі й описувати. З перших хвилин перебування на підприємстві починаєш розуміти: порядки тут справді європейські. Без галасу і адміністративної метушні. — Кажуть, що до вас на прийом не так просто потрапити? — запитую у директора. На це мій співрозмовник без заминки відповідає: — Вважаю, що з усіма питаннями працівники можуть звернутись до бригадира, з яким все вирішуємо у робочому порядку. Стараємось економити кожну хвилину. А трудимось у три зміни, ритм дуже напружений. Знаючи, що на цьому підприємстві працювати престижно, цікавлюся, чи реально людині “з вулиці” потрапити сюди на роботу. — Хто б що не говорив, у нас є певні сталі критерії при формуванні колективу, яких ми чітко дотримуємось. Насамперед – фахові якості, сумлінне ставлення до роботи. І не менш важливі вимоги – не вживати спиртного на робочому місці і не красти. З усіма, хто бажає у нас працювати, я особисто бесідую, — чітко викладає свою позицію директор Микола Юнак. – Є у нас, правда, і віковий ценз. Перевагу надаємо робітникам до тридцяти п’яти років та інженерно-технічним працівникам – до сорока. І мотивація тут проста: в трьохзмінці працювати нелегко. — Очевидно, у вас сильна служба менеджменту, яка зуміла налагодити безпроблемний збут продукції, знайти нішу на ринку меблів?— цікавлюся, знаючи, що це дуже непроста справа у нинішніх умовах. — Звичайно. Коли ще лише будували фабрику, одночасно у нас працював дистриб’ютор “БРВ-Київ”. І тому ми авансом в деякій мірі отримували гарантію для реалізації майбутньої продукції. Велику роль відіграють усі інженерно-технічні працівники, кожен на своєму місці, що становить єдину міцну команду, - не без гордості говорить Микола Юнак. Про перспективу він теж розповідає із задоволенням. До кінця року на підприємстві працюватиме 700 чоловік. Великі надії покладають на інвестора, який має запровадити випуск гофрокартону і скла у Нововолинську. Бо поки що їхні корпусні меблі виготовляються на 95 відсотків із імпортної сировини.
ХТО Ж ВІН – НОВИЙ УКРАЇНЕЦЬ? Микола Юнак в облдержадміністрації був лише раз, коли за підсумками 2003 року йому там вручали диплом “Кращий інвестор”. До речі, і зараз очолюване ним підприємство входить у п’ятірку кращих в області. У Володимир-Волинській міській раді Микола Петрович буває частіше, бо зобов’язує громадська робота – він депутат. Але частіше його виборці знаходять самі, ніколи не відмовляє він у допомозі. Ще дізналась, що Микола Юнак є неофіційним спонсором футбольного клубу “Володимир”, який вдало виступає на турнірах. Більше того – він сам грає у футбол, і в дитинстві мав заповітну мрію – стати відомим футболістом. Друзі – партнери по бізнесу — перебувають здебільшого у ролі болільників. — Судячи з усього, ви не лише успішний керівник, а й багата людина? – не стримуюсь, аби не запитати про це. Усміхнувшись, відповідає: — Я себе оцінюю як людину середнього рівня достатку, хоча маю все необхідне для нормального життя: гарний будинок, добротний автомобіль, вдалий бізнес, – і, подумавши, додав: — А взагалі, питання багатства – з розряду філософських. 1400 робочих місць на двох наших підприємствах – оце справжній капітал. Як і надійні друзі та родина. До речі, батьківське коріння Миколи Юнака — селянське з діда-прадіда. Народився у Локачах. Потім була школа, ПТУ. Здобув вищу економічну освіту у Рівненському слов’янському інституті. Особлива гордість – сім’я. Сину Сергійку – вже п’ять, донечці Ірині — вісім місяців. Дружина Наталка мало бачить чоловіка вдома. Батьки, які мешкають у Володимирі-Волинському, теж бачать сина не так часто, як би хотілось. Але тішаться здобутками синів-близнюків. Микола завжди намагався бути першим – лідером. Брат Сергій – його заступник на підприємстві, як кажуть, права рука. — В Україні можна працювати, добре заробляти, — підсумовує сказане Микола Юнак, — особливо тепер, коли обновилась влада. Її перші кроки вселяють великий оптимізм.
