Найзнаменитіший лікар країни Євген Комаровський: «Коли я помер і падав…» - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.70 € 31.49
Найзнаменитіший лікар країни Євген Комаровський:  «Коли я помер і падав…»

Фото znaj.ua.

Найзнаменитіший лікар країни Євген Комаровський: «Коли я помер і падав…»

Він з’явився на телеекранах без реклами та промоцій і одразу став своїм для сотень тисяч батьків. Підкуповувало у ньому все: і пишні вуса, і ледь не одеський колоритний говір, а головне — ​проста і зрозуміла мова, якою мало який лікар-педіатр спілкується з батьками маленьких пацієнтів. Нікому й на думку не спало перевіряти його дипломи, кваліфікацію чи з’ясовувати кар’єрний шлях. Лікареві Комаровському з Харкова одразу повірили і довірилися

«Я ніколи не хотів бути «артистом». Телевізійна впізнаваність — ​це побічний ефект моєї справи»

Євген Олегович і сам тепер жартує зі своєї популярності. Каже, що через надмірну впізнаваність у його колекції фотографій є знімки тільки нічного Харкова. Коли прогулюється містом удень, це схоже на одну безкінечну консультацію. А вперше потрапив на телебачення більше 20 років тому: «У розпалі була епідемія дифтерії, і всі хворі діти Харкова лікувалися у моєму відділенні в інфекційній лікарні. Одне слово, було про що розказати… Згодом стали запрошувати поговорити на інші «навколодитячі» теми. Головний плюс телебачення — ​ефективність донесення інформації. Багато мам переконані, що телевізор ніколи не помиляється, і швидше повірять вусатому дядькові з екрана, аніж лікареві вищої категорії, кандидату наук і авторові 15 книг…»

Ніхто із його родичів ніколи не мав стосунку до медицини. Батьки, інженери за освітою, все життя пропрацювали на турбінному заводі. Та Євгенові Олеговичу часто здається, що прагнення лікувати закладене у ньому генетично. Він майже впевнений, що колись уже був лікарем, можливо, в якомусь попередньому житті. А в реальному до вибору професії його підштовхнула менша на 10 років рідна сестра: «Відчуття непояснюваної безмежної любові до цієї новонародженої дівчи­­­нки і водночас переживання та турбота про неї були одним із найбільших емоційних потрясінь у дитинстві».

Для навчання Євген обрав педіатричний факультет Харківського медичного інституту. Пригадує, що вступу посприяв випадок, коли у виші змінили ректора. Подейкували, що причиною став хабар, тому якраз у той рік приймальна комісія працювала як ніколи прозоро. Вступні іспити абітурієнт Комаровський склав на дві п’ятірки (з хімії та біології) і дві четвірки (з фізики та російської мови). З другого курсу почав чергувати у лікарнях, а на третьому влаштувався на роботу медбратом у відділення реа­німації дитячої лікарні. Тут потрібно було не тільки багато знати і швидко приймати рішення, а й багато чого вміти робити руками. Одне слово — ​справжня практична медицина.

Навчання в інституті подарувало йому не тільки фах, а й сімейне життя. Одружився ще студентом з однокурсницею Катериною, яка згодом стала лікарем–офтальмологом. У пари народилося двоє синів — ​Дмитро та Андрій. П’ять літ тому їхні хлопці в один рік подарували батькам онуків, тож будинок, де живуть Комаровські–старші, рідко буває порожнім. Мають поруч домівки великий сад, два величезні дуби, яким понад сто років. Городу не обробляють, засіяли ділянку травою, поставили тенісний стіл, мангал, альтанку.

15 жовтня лікареві виповнилося 58 років. Вік, досвід, бажання вчитися і відчуття того, що ти потрібен, додають сил та бажання й далі працювати. Попри колосальну зайнятість, намагається викроїти час для улюбленого заняття — ​риболовлі. Розповідає, що завжди бере із собою на таку справу фотоапарат чи відеокамеру, адже фотографувати — ​ще одне його хобі.

«Дуже хочу, аби політики, які голосували за таку реформу, прийшли на прийом із хворою дитиною до педіатра, який ним став після трьох місяців перенавчання…»

Євген Олегович на багато речей у медицині має свій нестандартний, але об’єктивний погляд. Однаково цікаво слухати як його поради щодо лікування конкретних хвороб, так і міркування про глобальні явища, які ці хвороби породжують. Та у світлі «свіжої» медичної реформи насамперед хотілося почути його думку про…

створення інституту сімейних лікарів

Уваги лікаря вистачає і на пацієнтів, і на онуків.
Уваги лікаря вистачає і на пацієнтів, і на онуків.

 «Ця ідея правильна і працювати може в селах, де живе незначна кількість людей. Там необхідно мати підготовленого лікаря, який працює в добре оснащеній сімейній амбулаторії. Сімейні лікарі — ​це еліта медицини, яка володіє широким спектром знань. Такий фахівець повинен мати на порядок вищі доходи, отримувати від громади житло, автомобіль, оплату комунальних послуг і так далі. Але у великому місті, де є чітко вибудувана система дорослих та дитячих поліклінік, все розламати і перейти на схему прийому сімейних лікарів — ​дурість і наївність. Дуже хочу, аби політики, які за таке голосують, прийшли на прийом із хворою дитиною до педіатра, який ним став після трьох місяців перенавчання. Не уявляю, як проблемами вакцинації чи грудного вигодовування займатимуться вчорашні отоларингологи. Я усім нам тоді не заздрю».

і на продовження теми — ​про ефективність навчань та перенавчань медиків

«Кожен лікар знає, що існує такий монстр, назва якого — ​інститут удосконалення лікарів. Це означає: кожні п’ять років медик повинен пройти через написання непотрібного йому реферату, отримання низки дозволів, тримісячного биття байдиків та купівлі папірця. Після цього ти зможеш далі працювати. Про це знають абсолютно всі. Ті ж безконечні процедури можна замінити онлайн–тестами на сайті Міністерства охорони здоров’я. До того ж найбільша проблема української медицини — ​«скільки лікарів, стільки й думок». Щоб завідувачу дізнатись, чи його відділення нормальне, просто опишіть стандартну ситуацію, і кожен із лікарів повинен написати свій варіант лікування. Всі відповіді мають бути однаковими. Натомість у нас лікарі можуть поставити однаковий діагноз, але призначити зовсім інші ліки».

після спалаху кору в Україні — ​про «страшні» індійські вакцини, яких чомусь бояться мами з інтернетною медичною обізнаністю

«Індія — ​це країна, яка літає в космос, має космічні збройні сили, заполонила весь світ програмістами, хіміками, біологами, але при цьому вакцину вони зробити «не можуть». Препаратами індійського інституту прищеплюється третина всіх дітей у світі.

Багато мам переконані, що телевізор ніколи не помиляється.

На переконання Євгена Комаровського, рибалити найкраще в Норвегії та Астрахані (до війни).
На переконання Євгена Комаровського, рибалити найкраще в Норвегії та Астрахані (до війни).

 Але жителі України, звичайно ж, вище цього. Мене дивує один факт: коли наші співвітчизники переїжджають жити за кордон, вони за кілька тижнів приймають інші правила гри, які діють у тій країні. Їх влаштовує те, що дорогу треба переходити тільки на «зебрі», що треба користуватися ременем безпеки в автомобілі, що не можна хамити… Люди стають адекватними і законослухняними. І вакцинацію там роблять, не коментуючи її вичитаними в інтернеті нісенітницями».

препарати–«фуфломіцини» (слово придумане самим Євгеном Олеговичем)

Колишня однокурсниця Катерина стала дружиною і колегою.
Колишня однокурсниця Катерина стала дружиною і колегою.

 «У нас 80 відсотків ліків підпадає під таке визначення. Є препарати, які нікого не лікують. Наприклад, валеріана або оксолінова мазь. Противірусні засоби, інтерферони, імуностимулятори, вся гомеопатія, більшість відхаркувальних засобів, смоктальних пігулок — ​усе це не працює. Майже все, що робиться для підтримки печінки, — ​неефективні ліки. Більшість препаратів для кращої роботи кишечника, пробіотики — ​російською мовою «развод». Є там буквально дві–три дієвих позиції. Але якщо вам лікар це не призначить, ви скажете, що він поганий фахівець».

загрозу, якої боїться лікар Комаровський

«Зараз найбільше боюся дифтерії. Особливо з урахуванням того, що її немає чим лікувати. Це просто катастрофа буде, не дай Бог. У нас немає сироватки і не буде».

 

 

 

«Ох і нелегка оця робота — медицину тягнути з болота...»
«Ох і нелегка оця робота — медицину тягнути з болота...»

 Було й таке…

У 21 рік Євген Комаровський пережив клінічну смерть

«Я працював у реанімації медбратом. Там стояла кварцова лампа, її замкнуло на корпус, а я за неї взявся, тому що її треба було увімкнути… Коли я помер і падав — ​руки не розтиснув, лампа впала на мене і висмикнулася з розетки. Але оскільки це було прямо у відділенні реанімації, то набігла купа народу, кілька разів тарахнули по грудині, серце завелося і мені сказали: «Женю, вставай — ​там треба крапельницю ставити». Після цього у мене на пальці був страшний опік».

 

 

Найвідоміші цитати лікаря:

1. Не витрачайте часу і нерви на постійне вишукування «неправильностей» у своїх доньки чи сина.

2. Якщо в сім’ї є дитина, яка часто хворіє, заведіть собаку. Лише з малюком гуляти забувають, а із собакою гуляють двічі на день.

3. Щаслива дитина — ​це перш за все здорова дитина і тільки потім та, яка вміє читати.

4. Якщо ваше дитя цілий рік хворіло, поїздка на дачу (село за 30 км від міста, де є ліс, річка) може виявитися для нього значно кориснішою, ніж відпочинок на узбережжі Середземного моря, нехай навіть і в п’ятизірковому готелі.