Унікальний реабілітаційний центр для людей з інвалідністю проінспектувала волинська влада

Відвідати комплекс приїхав голова обласної державної адміністрації Олександр Савченко, його заступниця – Світлана Мишковець, начальниця департаменту соціального захисту облдержадміністрації Оксана Гобод, селищний голова Боратинської ОТГ Сергій Яручик.

Керівник Центру - Сергій Больчук. У 2001 він разом з дружиною Наталією потрапили в автомобільну аварію, внаслідок якої молода жінка зламала шию і залишилася паралізованою. Півтора роки поневірянь у лікарнях та санаторіях показали, яке важке життя людей із інвалідністю в Україні.

Повернулися до дому, у 2004 році народили ще одного сина, а у 2005 почали займатися людьми з інвалідністю. Спершу здійснювали лише підтримку сімей, у яких є неповносправні рідні, через зустрічі та спілкування. В 2007 відкрили маленький кабінет, 40 квадратних метрів, орендували приміщення на ДПЗ. І разом з церквою Фіміам починали займатися реабілітаційною справою.

- Спочатку було дуже важко, було мало місця. Особливо важко, коли людина з інвалідністю ще й сирота. На інвалідному візку, батьки повмирали. Цей момент мене найбільше вразив. О шостій ранку десь 2011 року до мене зателефонував хлопець Коля, який зараз живе у нас. Він мешкав на 9 поверсі. У нього важка історія – він пірнав у воду і зламав шию, відтоді – руки та ноги паралізовані. І він дзвонить, ридає і каже: «Щойно померла моя мама, вона лежить на підлозі, і я біля нею лежу помираю і не знаю що мені робити». Це стало останньою краплею. Ми тоді зрозуміли, що потребуємо цього центру. Ми з дружиною продали квартиру і десяту частину коштів віддали на фундамент закладу. Ми почали з себе і тоді Бог почав посилати інших людей і за чотири роки ми звели цей комплекс, - з гордістю розповідає керівник закладу.

Спочатку центр мав бути одноповерховим. Але та кількість людей, яка потребувала допомоги, переконала родину Больчуків у тому, що потрібно розширятися.

Тож створили модель Центру за американським зразком. Це приклад – для усіх областей. Концепція – унікальна та одна з перших в Україні.

Ці люди мріють. У них ще багато планів: створити рекреаційну зону, облаштувати парк, добудувати спортзал, басейн, посадити садочок, щоб люди себе тут почували як вдома. Але найголовніше, кажуть, це атмосфера. Комплекс поділяється на три частини. У житловій, де спальні кімнати, на кожному поверсі п’ять двомісних кімнат, по 20 метрів квадратних кожна. Загальна частина - там реабілітаційна зала, їдальня. І технічна - тренажерний зал, пральня, котельня, гараж та склад.

Тож створили модель Центру за американським зразком. Це приклад – для усіх областей. Концепція – унікальна та одна з перших в Україні.

- У нас працює американський фізіотерапевт, професіонал, яка підняла комплекс на рівень США. Скрізь облаштовані пандуси за світовими стандартами, які дозволяють пацієнтам вільно пересуватися територією. Опалюємо приміщення твердопаливними котлами – у нас завжди тепло та є гаряча вода – при будь-яких морозах, - відзначає Сергій.

Коли люди приїжджають на реабілітацію – їм видають електровізки. Такої практики немає в інших країнах. Назбирали їх в Америці за час поки будувалися. Коли під’їжджає людина до входу – є індикатор, до якого підносиш руку і двері автоматично відчиняються. Це важливо для тих людей, які навіть не можуть натиснути на кнопку.

У реалібілатційному центрі працюють над відновленням функціональної мобільності, ходи, якщо це є в потенціалі пацієнта; вчать пацієнта бути незалежним від інших людей та пристосованим до життя, щоб людина, коли повернеться до своєї оселі, не обтяжувала близьких постійними потребами у догляді. Фізичні терапевти працюють над тим, щоб відновлювати рухову активність, а ерготерапевти, щоб навчити самообслуговувати себе: митися, їсти. Обстежуємо пацієнта, визначаємо цілі, досягаємо їх, - коротко розповіла лікарка.

Кабінет ерготерапії схожий на маленьку однокімнатну квартирку та містить все необхідне для того, аби навчитися самостійно жити: мити посуд, чистити картоплю, прати, прасувати. Також тут є ліжко, аби навчити пацієнти пересісти, лягти, встати.

У реалібілатційному центрі працюють над відновленням функціональної мобільності, ходи, якщо це є в потенціалі пацієнта; вчать пацієнта бути незалежним від інших людей та пристосованим до життя, щоб людина, коли повернеться до своєї оселі, не обтяжувала близьких постійними потребами у догляді.

- Наше завдання допомогти пацієнту не замкнутися в собі, а співіснувати з суспільством, бути його повноцінним членом. Це наша роль, ми любимо цю роботу та щиро допомагаємо пацієнтам. Є багато пацієнтів з проблемами, які ми повинні вирішити до початку проходження реабілітації. Найпоширеніше – пролежні. Ми намагаємося співпрацювати з лікарями з міської та обласної лікарень. Якщо нейрохірурги роблять фіксуючі операції та одразу направляють до нас – це найуспішніші пацієнти, вони не встигли ослабитися, постійно перебуваючи в горизонтальному положенні, - продовжує екскурсію Світлана.

Відтак, Олександр Савченко запропонував провести навчання та семінари з лікарями та медсестрами, аби люди з інвалідністю отримували належний догляд. Адміністрація центру сприйняла «на ура» таку ініціативу:

- Це корисно, аби медичні сестри надавали високо кваліфіковану допомогу. Якби в лікарнях налаштувати стандартні методи догляду – процес пішов би значно простіше.

На кожному поверсі є 5 кімнат. Біля них два санітарних вузли – ванна, адаптована для людей з інвалідністю й душова.

Керівник центру розповідає, що могли б взяти людей на постійне проживання. Але тоді всі, хто потребують, не матимуть змоги отримати реабілітацію. Тому, хочуть розширятися. А це як мінімум два крила – дитячу та дорослу реабілітацію. Команда хороша – надзвичайно професіональна та з мультифункціональним підходом – усі вміють робити все. Кожному пацієнту – індивідуальна програма.

Наше завдання допомогти пацієнту не замкнутися в собі, а співіснувати з суспільством, бути його повноцінним членом. Це наша роль, ми любимо цю роботу та щиро допомагаємо пацієнтам.

З центром активно співпрацює Боратинська сільська рада – завжди відкрита амбулаторія, де можна зробити УЗД, аналіз крові. Це дуже важливо, так як до закладу потрапляють складні пацієнти, треба комплексне лікування.

- Це вражає. Маючи такі серйозні проблеми – ваші пацієнти почувають себе вільними і потрібними. Роблять роботу, яку не всі здорові подужають. Не всі здорові так вміють радіти життю. Це свята справа. Це треба любити, мати в серці порив. Я розумію, що управляти однодумцями – посмішки достатньо. Але я вражений однозначно. З дітками на рівні області й держави ми вже займаємося півроку. В нас вже дещо виходить, перші кроки зроблені. А от дорослі, які потребують особливого догляду, не мають достатньої підтримки. Вже починаю думати над тим, як ми будемо разом крокувати, як вам посприяти у розбудові. На Волині однозначно повинен бути ще потужніший центр, який стане для нас символом, - резюмував зустріч Олександр Ілліч.

А до воріт нас проводжає Роман. Хлопець, який вправно грає у шахи і який ніколи не зможе ходити. Але його вогню в очах позаздрив кожен гість.