Відомий в Україні психотерапевт Олександр Бондаренко в своєму інтерв’ю сказав, що необхідна умова для спільного життя — адаптація...
Відомий в Україні психотерапевт Олександр Бондаренко в своєму інтерв’ю сказав, що необхідна умова для спільного життя — адаптація. Звичайно, при адаптації гострота почуттів притупляється, інтенсивність емоцій знижується, пристрасть переходить у потребу, а замість свіжості відчуттів з’являється звичка. Але це не негативні процеси. Хіба можна цілу добу знаходитись в яскраво освітленій кімнаті? Рано чи пізно організм попросить знизити інтенсивність подразника — пригасити світло. На жаль, не всі закохані пари здатні до адаптації. Якщо говорити про реальні життєві ситуації, то можна пригадати скільки завгодно випадків, коли люди живуть разом, але без кохання. І, навпаки, живуть не разом, але люблять один одного. Тобто варто трохи відхилитись від загальноприйнятих стандартів і потрапляєш в такі хитросплетіння!.. Наприклад, жонатий чоловік ось як пояснює, чому він не хоче розлучатись з дружиною і жити з коханою жінкою одним домом. Він каже, що принципово не бажає бачити коханку в домашній обстановці. Вона, мовляв, прикраса його життя, а дружина — то «функція». З цього приводу згаданий психотерапевт висловлюється так: — Мужчини, по-перше, частіше закохуються, ніж жінки — це науково доведений факт. По-друге, сильна стать схильна до полігамії. А на ці не дуже приємні факти накладається — якраз з метою прикрасити дійсність — суб’єктивна чоловіча ідеологія. Так, деякі мужчини виставляють цілу «теорію», згідно з якою вони, наприклад, нібито бажають з допомогою піднесених почуттів прикрасити своє життя, вирватися з буденності. І їм, мовляв, крім жінки-господарки, потрібна ще жінка-прикраса. А ось скільки разів в житті можна любити? Це вже залежить від психофізичних особливостей людини. Є такі, хто взагалі ніколи нікого не любив, не любить і любити не буде. Це не зв’язане ні з вихованням, ні з соціальною сферою, в якій виросли чоловік чи жінка. Все і просто, і складно: у таких людей не розвинуті ті відділи мозку, що відповідають за вищі емоції. І покохати людину, нездатну на любов, — нещастя. Втішає, як висловлюється спеціаліст із психотерапії, що людей, не здатних любити, не так вже й багато. Значно більше тих, хто часто закохується, — так вони влаштовані, такий у них спосіб реагування на протилежну стать.
