Внучки прототипа Лукаша відвідали урочище Нечимне - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.33 € 30.73
Внучки прототипа Лукаша відвідали урочище Нечимне

Дорогою до міця, де стояла дідова хата.

facebook/Ольга Бойко

Внучки прототипа Лукаша відвідали урочище Нечимне

Марія Іккель та Устинія Кравчик пригадали свого діда Ярмила – маленького зростом, меткого, проворного та жартівливого

У 2014 році мені пощастило познайомитися із онуками Ярмила Кубаха, що став літературним прототипом Лукаша з «Лісової пісні» Лесі Українки. Тоді чотири сестри – Анна Сарвіліна, Устинія Кравчик, Марія Іккель та Віра Абрамчук розповіли багато цікавих фактів про спогади свого діда Ярмила, про Лесю Українку та урочище Нечимне.

Цієї осені двоє із сестер (Марія Іккель та Устинія Кравчик) особисто побували в урочищі Нечимне. Взявшись за руки вони пройшлися стежками Нечимного та згадали свої роки життя в урочищі.

Розповідав дідусь онукам багато про приїзд родини Косачів до Нечимного. Приїздили вони підводою. Привезли з собою плетені крісла-гойдалки, а хату діда обклеїли шпалерами.  

Мої співрозмовниці пригадали свого діда Ярмила – маленького зростом, меткого, проворного та жартівливого. Він мав два будиночки: один у селі Скулин, а другий – в урочищі Нечимне. Скулинська домівка мала два входи. В одній частині жила сім'я Ярмила Кубаха, в іншій – деякий час мешкав польський учитель. Щоліта дід з дружиною Домною та малими онуками жили у Нечимному, випасали там корів та овець. Мала там родина й декілька городів та сінокіс.

 Колись сестри бігали тут дітлахами...

Колись сестри бігали тут дітлахами...

 Розповідав дідусь онукам багато про приїзд родини Косачів до Нечимного. Приїздили вони підводою. Привезли з собою плетені крісла-гойдалки, а хату діда обклеїли шпалерами. "Цікавими були розповіді діда Ярмила про Лесю. Любила вона слухати зозулю та вудуда, які завжди співали разом. Леся часто плела віночки з квітів собі на голову та, сівши на пеньочок, писала свої вірші, і квітів в урочищі було дуже багато", – згадує бабуся Марія.

Пригадують сестри, що дід Ярмило не пускав їх бігати по житі, бо Леся йому говорила, що там русалки водяться. Малі діти всі ці розповіді діда слухали, як казку. Були в урочищі різні дерева: дубина, ліщина, ясени та сосни. А з порога Ярмилової хати було видно блакитне плесо озера Нечимного. У ньому онуки ловили рибу та раки. В озері не купались, бо було воно неприступне. Проте з самої хати до нього була витоптана тверда стежина.

Ярмило не пускав їх бігати по житі, бо Леся йому говорила, що там русалки водяться. Малі діти всі ці розповіді діда слухали, як казку. 

За життя діда Ярмила та батька співрозмовниць Данила Смаля урочище було дуже гарним. Вони постійно його доглядали: вирубували сухі дерева, молоду лозу. Пам'ятає це урочище і роки війни. Прихистило воно родину в ті важкі та страшні часи. І не тільки їх, а й багатьох інших мешканців цього краю. Пізніше почали створювати колгоспи, і господарство мали вилучити. Тому Данило Смаль віддав хату племіннику, сироті Володимиру (прізвище невідоме) у сусіднє село Уховецьк.

 Біля озера Нечимного.

Біля озера Нечимного.

 Життя сестер склалося по-різному. Устинія Смаль одружилася з Григорієм Кравчиком. Проживає у Ковелі. Має дві дочки. Марія Смаль у 1960 році одружилася з Іваном Іккелем. Тридцять років проживала у Воркуті. 1976 році переїхала до Ковеля, проте змушена була повернутися назад на деякий час. З 1992 року постійно проживає у Ковелі. Виховала дочку Ірину, синів Віктора та Анатолія. Нині сестри на пенсії. Мають онуків та правнуків. Живуть, радіючи кожній хвилині. Пройшовши чималий відрізок життя, ці жінки цінують одна одну, своїх рідних і життя з Богом.

Ольга Бойко, директор Колодяжненського літературно-меморіального музею Лесі Українки

Текст із сторінки Ольги Бойко у Фейсбук.