… Не жди весни — святої долі!
Вона не зійде вже ніколи...
… Не жди весни — святої долі! Вона не зійде вже ніколи...
Так писав Тарас Шевченко за п’ять місяців перед смертю.
Ці тривожні Кобзареві слова записав у своєму щоденнику Микола Куделя також перед відходом у вічність. Його записи крають серце, щось невидиме, неземне підказувало, що земний шлях наближається до межі: «...Як у химерному сні минають дні і ночі, дуже без сил і активності. Нічого не йде до рук, не сприймається душею. Сумніваюсь, що я переживу цей зловіщий 2003 рік. Що ж принесе високосний 2004 р.?». І ось на папір знову лягли сумні рядки:
«... Як умру, сліз не втирайте по мені, Не кладіть барвистих квітів на труні... Псалми Шевченкові читайте...»
Дідусів заповіт ми виконали. Над тілом літав дух його самотньо покинутих Кобзарів, тихо, по-Божому величаво читались псалми Тараса Шевченка. На третій день по смерті дідусева Шевченкіана прощалась назавжди зі своїм господарем, бо ніколи стомлені руки не торкатимуться дорогих до болю речей, які зібрані з любов’ю за все його свідоме життя. Нема кому зустріти гостей так привітно, так доброзичливо. Не ласують товченими горішками горобці, які кожен ранок будили дідуся, чекаючи поживи. Дідусь годував пташинок і примовляв: «Хто ж буде вас годувати, як мене не стане?». Не воркуватимуть голуби на подвір’ї, що приютив дідусь ще багато років тому. Як не дивно, коли душа піднялась на небеса, вона ще раз повернулась додому у вигляді голуба. Облітала кругом хати і билась у кожне віконечко, ніби бажаючи знову потрапити в минуле свого життя. Щоразу, коли хтось із родини приходить на цвинтар, сумує тепер удвічі, дивлячись на погруддя Мотрі, покійної дружини Миколи Куделі, яка дочекалась там, де вічний спокій, свого вірного друга. Ласкаві очі бабуні Мотрі щораз дякують за добрі вчинки своїм рідним та близьким. Гіркий сум душить болем у грудях від думки, що нема поряд рідних, близьких людей. І падає додолу пекуча сльоза пам’яті. Хай рідна вам земля буде пухом. А ваші вчинки, добрі ваші поради, ваша порядність залишаться на все життя прикладом для нас. Родина Миколи КУДЕЛІ.
