Справа наліво: Ніна Гладун, художній керівник і директор БК с. Велика Яблунька, Вікторія Марич та Надія Білан.
І навіть на пенсії культосвітній працівник Ніна Гладун має творчий неспокій
Ті, що протягом року вітають зі святами та дарують позитивні емоції людям різних професій, й самі днями прийматимуть вітання із Днем працівників культури та майстрів народного мистецтва. Серед них і жителька Великої Яблуньки Ніна Данилівна Гладун, культпрацівник із понад сорокарічним стажем. Вона і вмілий організатор, і чудовий вокальний виконавець, й не менш талановитий майстер народного промислу
– Все моє дитинство пройшло у селі Хряськ, – пригадує Ніна Данилівна. – Коли під час війни бомбили міст, у Стиру позоставались такі вирви, які потім заповнилися водою, і нам здавалось, що то такі великі озера. Ми завжди там купались, пасли поблизу корів. А як повз їхали поїзди, то солдати все кидали нам пряники, булки, а одного разу кинули якісь білі красиві квіти на гілках, яких ніколи раніше не бачили. Потім хтось сказав, що то була бавовна.
У Хряську була гарна восьмирічна та вечірня школи. Ніна була відмінницею, та навчатись далі не пішла – у 17 років вийшла заміж. У 1966 році у селі проводили електрику, геологорозвідувальні роботи перед будівництвом атомної станції у Вараші.
– Чи не найліпший клуб був у тій місцевості, тому до нас ходили солдати, електрики. То й один електрик Іван у мене 17-річну закохався, – розповідає Ніна Гладун. – Мати його виганяє з хати, а він їй: «Я її вивчу, тільки віддайте за мене».
Тож коли Ніні виповнився 21 рік, то вже мала двоє дітей і новозбудовану хату. Чоловік дотримав слова і через кілька років відправив дружину заочно навчатися у Луцьке культосвітнє училище на диригента. Паралельно пішла працювати в клуб спочатку у Довжиці, потім в Загорівці, опісля - у Великій Яблуньці.
Чи не найліпший клуб був у тій місцевості, тому до нас ходили солдати, електрики. То й один електрик Іван у мене 17-річну закохався, – розповідає Ніна Гладун. – Мати його виганяє з хати, а він їй: «Я її вивчу, тільки віддайте за мене».
– Попоїздили ми з виступами, адже у нас був радгосп великий, куди входило чимало сіл району, – пригадує співрозмовниця. – То вихід в поле, то обжинки, то агітбригада. Спершу звітувались у районі, потім в області, а найкращі їхали у столицю. У 1974 році наша хор-ланка їздила в Київ. На той час булиі знамениті, брали участь у відкритті Волинського драмтеатру ім. Т. Г. Шевченка, мали гарні костюми. У клубі був духовий оркестр.
Коли у Луцьку відкрили меланжеву фабрику, місцеві возили звідти нитки. Тож старші жінки села і почали ткати.
– Я перейняла це ремесло від Уляни Старко. – Через деякий час учениця перевершила наставницю (сміється). Спочатку узори брала із старих рушників, та невдовзі вже сама видумувала. Потім надумала ткати скатертини, радюжки (половики). Верстати були колишні, за діда-прадіда. Щоправда в багатьох і ті погоріли, бо у війну майже все село згоріло.
Минуло 12 років як жінка залишилася без чоловіка, з яким виховали сина і доньку, має семеро онуків. Ніна Данилівна вже чотири роки на заслуженому відпочинку. Здавалось би час відпочити, але ж нинішні культпрацівники, серед яких донька Надія, що замінила матір у місцевому закладі культури, не дають їй спокою.
– Беру участь у художній самодіяльності в Будинку культури, – ділиться жінка. – Нещодавно їздили на фольклорний фестиваль у Троянівку, Маневичі. На День Незалежності у райцентр возила ткацького верстата і свої роботи.
Донька Надія теж активно працює. Цьогоріч Будинок культури посів третє місце в обласному етапі Всеукраїнського огляду-конкурсу клубних закладів у сільській місцевості. Перед закладом розташований єдиний у районі пам’ятник Тарасу Шевченку, на другому поверсі закладу - бібліотека, яка обслуговує читачів з Малої та Великої Яблуньки. Нещодавно в клубі оформили куточок народознавства «Українська хата», відремонтовали кімнату для зберігання музичних інструментів, адже тут діє два фольклорних ансамблі – «Криниченька» та «Яблунька».
Сергій ГУСЕНКО.
