«Я був членом нацистської організації «Гітлер-юнге», але мені за це не соромно...» Ці слова нинішнього понтифіка Бенедикта ХVІ впливова німецька газета «Більд» винесла на першу сторінку, тим самим відповідаючи на крикливу дискусію в європейських ЗМІ щодо нацистського відголоску в біографії нового Папи Римського — німецького кардинала Йозефа Ратцінгера...
Василь ГІНАЙЛО
«Я був членом нацистської організації «Гітлер-юнге», але мені за це не соромно...» Ці слова нинішнього понтифіка Бенедикта ХVІ впливова німецька газета «Більд» винесла на першу сторінку, тим самим відповідаючи на крикливу дискусію в європейських ЗМІ щодо нацистського відголоску в біографії нового Папи Римського — німецького кардинала Йозефа Ратцінгера.
КОНСЕРВАТОР З БАВАРІЇ Як тільки не називали кардинала за його консервативний світогляд! Натякаючи на неприступність його оборони — «панцеркардинал», або «альпійський аятола», оскільки родом він із приальпійської Баварії. Називають і «великим інквізитором», бо Ратцінгер більше 20 років очолював Ватиканську Конгрегацію віросповідання, спадкоємця священної інквізиції. Журналісти газети «Більд» підрахували, що найбільше цькувань і нападків за нацистське минуле новий Папа отримав від англійської преси. Публіцисти з «Більду» патріотично заявляють: «Англійці ображають німецького Папу!». Вони доводять: чи був понтифік членом гітлерюгенда, чи очолював університетську кафедру, чи спілкувався з політиками — він завжди мав тверді переконання і їх відстоював. І тут же, на першій сторінці, відома газета публікує портрети і коротенькі коментарі 22 відомих у Німеччині людей, яких доля теж змусила вступати у молодіжну нацистську організацію. Ось що сказав з цього приводу 76-річний саксонець Карл Ріхтер: «Ми змушені були всім шкільним класом вступати у гітлерюгенд. Я був ще дитиною і не міг ставити жодних запитань».
СИН ЙОЗЕФА Й МАРІЇ У затишному баварському містечку Марктле в сім’ї Йозефа й Марії і народився нинішній Папа Римський — Бенедикт XVI. Старший Ратцінгер був скромним поліцейським, а вся їх велика та дружна сім’я сповідувала католицизм і зовсім не виявляла симпатій до нацистів, котрі в той час обмежували церковну діяльність та забороняли популярну в Баварії Народну партію, що спиралася на клір. Якраз у 14 років Ратцінгера разом з іншими однолітками примусово записали в гітлерюгенд, але він швидко добився виходу з цієї одіозної нацистської організації. Юнак тоді вчився у семінарії і збирався присвятити себе служінню церкві. І, що найголовніше, журналісти «Більду» стверджують: «Факт свого нетривалого перебування у гітлерюгенді Ратцінгер ніколи не приховував». Тут слід також зазначити, що прихильники нацизму могли б звинуватити рекрута в тому, що молодий солдат у 1945 році самовільно залишив свою військову частину, не дочекавшись офіційної капітуляції. За рік до цього Ратцінгера призвали в армію у рамках «тотальної мобілізації», проте на фронт молодий баварець так і не потрапив. Так поступало тоді багато його однолітків, які розуміли, що війну програно.
ІНТЕРВ’Ю З НІМЕЦЬКИМ ІСТОРИКОМ Дискусія про цькування англійською пресою Бенедикта XVI за членство у гітлерюгенді наробила в німецьких ЗМІ чимало шуму. З цього приводу, наприклад, свою позицію оприлюднили багато впливових організацій та шанованих громадян Німеччини. Привертає увагу інтерв’ю журналістів газети «Більд» із відомим німецьким істориком, професором, експертом-дослідником та знаменитим біографом Адольфа Гітлера — 78-річним Йоахімом Фестом. Наводимо витримки з нього. — Що насправді означає звинувачення в членстві у гітлерюгенді? — Хіба у ситій і пихатій Англії можуть знати, що таке справжня диктатура? Адже слід пам’ятати прислів’я — не знаєш, не говори. Саме через незнання справжньої ситуації англійці роблять смішні докори: мовляв, якщо ти бодай побував у гітлерюгенді, то вже став нацистом. — Що ж то за організація, той гітлерюгенд? — Звичайна організація. Це були хлопчаки, які поводили себе, як і їх однолітки. Хіба що, йдучи на службу, вони змушені були одягати коричневі сорочки та штани. Раз на тиждень вони збиралися на вечірки, співали націонал-соціалістичних пісень, читали вголос пропагандистську літературу, організовували молодіжні спортивні ігри військового спрямування. — Очевидно, юнаків готували уже як солдат? — Так. Але робилося це дещо незвично, набагато романтичніше. Хлопців зваблювали високими ідеями, можливістю стати героями, навіювали почуття позитивних звершень. Все робилося у товаристві однолітків, здебільшого на природі, навколо палаючого багаття. У 1939 році членство в гітлерюгенді зробили обов’язковим. 10—14-річні юнаки автоматично зараховувались у цю своєрідну німецьку молоду гвардію. — Чи можна було уникнути такого членства? — Скажу чесно, зробити це було надто складно. Хоча мій батько і відмовився послати мене та моїх братів у гітлерюгенд, та йшов він при цьому на великий ризик. Міг навіть потрапити у концтабір. Коли я у 1941 році вже самостійно потрапив у юнацький інтернат, то нас примусово мобілізували в рекрути, а відтак і у гітлерюгенд. Реально уникнути цього ніхто не міг, а тому нам й справді соромитися нічого. Ми були просто дітьми, а не злочинцями чи справжніми нацистами. за матеріалами німецького тижневика «Більд»
