Сьогодні відзначають день народження великого святого християнської церкви Іоанна. Повна церковна назва свята — Різдво Святого Пророка Предтечі й Хрестителя Господнього Іоанна. Він був сином священика Захарії та Єлисавети. Згадки про його дитинство і юність знаходимо лише в євангеліста Луки...
Валентина ШТИНЬКО
Сьогодні відзначають день народження великого святого християнської церкви Іоанна. Повна церковна назва свята — Різдво Святого Пророка Предтечі й Хрестителя Господнього Іоанна. Він був сином священика Захарії та Єлисавети. Згадки про його дитинство і юність знаходимо лише в євангеліста Луки.
Жив у пустелі, вів аскетичний спосіб життя. Натхненний Святим Духом, він почав служити як попередник Месії у п’ятнадцятий рік царювання Тиверія Кесаря. З’явився Хреститель на річці Йордан саме тоді, коли народ зібрався там для здійснення релігійних омовінь. Іоанн почав проповідувати, що перш, ніж обмити тіло, треба очистити душу від гріхів і цим підготувати її до сприйняття Господа. Він розповідав також про наближення Царства Божого. І тоді ж прийшов на Йордан Ісус Христос, щоб охреститися від Іоанна. У народному побуті у цей день відзначають одне із найпоширеніших свят українців — Івана Купала, Купайла, Купайлицю або просто Іванів день. Пов’язане свято із постійною датою, датою літнього сонцевороту, коли день починає зменшуватися, а ніч — збільшуватися. Тож святкують Купала у ніч із шостого на сьоме липня за новим стилем. Нам приємно, що рубрика “Наші свята і звичаї” знаходить добрий відгук у читачів. Ось і недавно Н. М. Терещук із Любешова (на жаль, вона не назвала свого повного імені) схвально відгукнулася про наші публікації й вирішила допомогти, надіславши ксерокопії тих сторінок із книги відомого етнографа Олекси Воропая “Звичай нашого народу”, де він оповідає про свято Івана Купала. Хоч ця книга є у моїй бібліотеці, я щиро вдячна нашій читачці за турботу. А Олекса Воропай розповідає про те, що у старих писаних джерелах Купало характеризується як поганський бог земних плодів, якому приносили в жертву хліб — головний плід землі. Про це згадано у древньому Густинському літописі, а в “Житії Володимира” (ХVІ століття) свято Івана Купала описується так: “В вечеръ зобравшися младенцы и панны плетуть собє вєнки изъ зєлля розного, которые кладуть на голову и опоясуются имы; кладуть огонь и берутся за руки и около огня скачуть, спєваючи пєсни, въ которыхъ часто споминають Купала, а потомъ презъ оный огонь перескакують, бєсу оному Купалє офєруючи сами себє и иныхъ много вымысловъ бєсовскихъ бридких на той чась на оныхъ соборщахъ чинять”. Польський ботанік Мартин, який описує “суботки” (так поляки називають це свято), також іменує його диявольським, повідомляючи, що розводили вогонь, який добували тертям дощок, щоб свято було справді диявольське, і що в ньому брали участь самі демони. “Співали сатанинські пісні, і з ними стрибали від радості дияволи, яким вони молилися і їх восхваляли, а Бога забували”. Думається, що такі негативні характеристики з’явилися під впливом церкви, яка намагалася рішуче викоренити язичницькі вірування із свідомості своєї пастви. А тим часом із цим днем у свідомості українців пов’язані чимало поетичних, символічних, цікавих обрядів, повір’їв і далеко не всі з них згадують нечисту силу. Так, наприклад, щоб привернути серце дівчини, хлопець повинен був у цей день покласти у її слід квітку. Романтичні ж дівчата йшли далі й навіть сіяли квіти у сліди своїх коханих. За народними віруваннями, лікарські рослини тільки тоді мають справжню цілющу силу, коли зібрані в ніч під Івана Купала, або вранці з “іванівською” росою. Та й, зрештою, нікуди не втечеш від того, що у нашому житті постійно борються між собою сили добра і зла, чисті й нечисті, божественні й демонські. Своєрідним поетичним апофеозом їх протистояння є легенда про цвіт папороті, який можна знайти тільки купальської ночі. А знайшовши, розстелити скатертину, на якій святили паски на Великдень. Свяченим ножем (ось чого, виявляється, інколи святять ножі!) окреслити навколо себе й куща коло, окропити папороть свяченою водою і вчинити молитву. Ближче до півночі чорт усілякими методами намагається налякати: несамовито кричить, кидає груддя, стріляє... Та боятися нічого, бо він має силу тільки до кола, окресленого свяченим ножем. Коли опівночі папороть розцвіте і квітка, немов жоржина, впаде на скатертину, її треба згорнути, покласти за пазуху і йти, не озираючись. Згідно з повір’ям, той, хто має квітку папороті, здатен побачити, як цієї ночі дерева переходять із місця на місце і розмовляють між собою. Наївно? Можливо... Зате, як романтично!
