АМЕРИКАНЕЦЬ ВІДКРИВАЄ ВОЛИНСЬКІ ТАЛАНТИ
Відомий російський сатирик нерідко зі сцени глузує з американського тугодумного сприйняття гумору. Можливо, він пробував розсмішити якихось американських олігархів, а слід було зустрічатися з такими простими комунікабельними трудівниками, як Ернест — вчителем — спеціалістом викладання англійської для іноземців...
Олександр НАГОРНИЙ
Ернест Борчіні незабаром завершить свою місію волонтера Корпусу миру США в Україні. Він приїхав до Луцька у січні 2004 року і з того часу успішно працює в Інституті післядипломної педагогічної освіти. Тож було цікаво дізнатися, чим ділиться американець з вчителями і з якими враженнями поїде до Вашингтона.
... Відомий російський сатирик нерідко зі сцени глузує з американського тугодумного сприйняття гумору. Можливо, він пробував розсмішити якихось американських олігархів, а слід було зустрічатися з такими простими комунікабельними трудівниками, як Ернест — вчителем — спеціалістом викладання англійської для іноземців. З ним спілкуватися весело і приємно, звісно, маючи під рукою такого кваліфікованого перекладача, як Тетяну Свиридюк, яка працює методистом англійської мови в інституті післядипломної педагогічної освіти.
Ернест вивчив деякі стереотипи, які ще зовсім недавно переважали в мисленні радянських людей, а тому відразу в розмові заявив, що працює на ЦРУ та ФБР. Проте зізнався, що вишкіл на якійсь базі не проходив, бо в армії не служив, лише закінчив коледж у 1985 році, а магістром став у 1996. Своїх планів теж не приховував: “Хочу знайти багату українську жінку... Ви можете когось порекомендувати?”. Довелося його дещо розчарувати. Ми справді знаємо одну досить пристойну партію, але, на жаль, донька прем’єр-міністра уже надала перевагу англійцеві. Хоча у волинських мільйонерів теж є доньки...
В американців не прийнято обговорювати шлюб, сімейні справи, зарплату, ось Ернест і віджартовувався. Про свої заробітки він висловився туманно, з чого можна було зрозуміти, що на зарплату добровольця Корпусу миру, яку, до речі, виплачує уряд США, не забагатієш. Можна тільки здогадуватися, що Ернест добряче заробляв в Японії, куди поїхав, прочитавши оголошення в газеті, в Китаї, в Чехії, але це була робота по контракту.
То хто ж його послав на “заслання” в Луцьк, неподалік “чорнобильських” постраждалих районів, чого так бояться іноземці? Волонтер Ернест Борчіні назвав три причини: любить подорожувати, хоче допомогти українцям досконало оволодіти мовою, після роботи в Корпусі миру, яка вважається престижною, має шанс отримати державну посаду в США. Як він сказав, на жаль, зарплата вчителя у них теж невисока як для Америки. А економічна ситуація в США нині така, що безробітних багато і доводиться їхати в інші країни... на заробітки. Є хороше побажання Ернеста для українських бізнесменів: треба вчити не лише англійську мову, але й китайську, бо в Піднебесній роблять усе, окрім... борщу. Америка завалена їхніми якісними виробами.
Напевне, волиняни, якби могли, не відпустили б американця, дали б йому гм... ставку в гривнях і використовували б його цінні якості. Річ у тім, що це не спостерігач чи екскурсант, а, як всі говорять, — талановитий педагог з високими людськими якостями. Важко собі таке уявити, але американець із мінімальним запасом українських слів сідав у маршрутку і їхав проводити семінари, відбирати талановитих дітей на обласну олімпіаду.
З жовтня минулого року працювали школи з обдарованими дітьми в Луцьку, Нововолинську, Ковелі, де він “шліфував” таланти. В якійсь мірі завдяки йому було вироблено чітку і справедливу систему відбору, а тому на Всеукраїнську олімпіаду потрапили найкращі. Він двічі був членом журі, а на американця ніяким чином не вплинеш. А результат зусиль волинян — у тому числі й Ернеста — чудовий: чотири призери приїхали з Всеукраїнської олімпіади з англійської мови, що проходила у Тернополі. Американський вчитель розробив спецкурси з оригінальною методикою для своїх колег. Він побував на конференціях, семінарах у багатьох школах та інших навчальних закладах.
А потрапив доброволець у Луцьк завдяки Тетяні Свиридюк, яка протягом багатьох років брала участь у різних міжнародних проектах. Тож після адаптації в Київській області Ернест Борчіні прибув до Луцька, деякий час жив у сім’ї лучан, про яку у нього найкращі враження. В інституті він розробив проект, який було розглянуто в Корпусі миру та виділено грант для комп’ютеризації офісу. А як не згадати, що у ВДУ півтора року діє безкоштовний так званий “англійський клуб” Ернеста Борчіні, де збираються студенти, всі бажаючі поспілкуватися, переглянути фільми, послухати розповіді про Америку і навіть від уроку граматики можна отримати величезне задоволення. Як бачимо, і в американців не все вимірюється грішми.
Що ж повезе додому Ернест, з якими враженнями від спілкування з волинянами повернеться на батьківщину? Ну, насамперед з матеріальних цінностей — має три глиняних хатки під стріхою (такі подарунки, не змовляючись, йому вручили на день народження різні його знайомі), вважай, український хутір. Має переконання, що українці — дуже працьовитий народ і особливе враження на нього справили продавці на базарах у зимовий період. Здивували міцні сім’ї, подобаються жінки (вони худіші, ніж американки!), харчі і пиво теж кращі (“Біла ніч” — супер!), у захваті він від “ВІАГРИ”, ансамблю, звісно. І взагалі тут, на його думку, “люди з теплими серцями”.
Дуже вже хотілося випитати в цього приязного добровольця, що ж його розчарувало в Україні. У своїй іронічній манері він повідомив, що коли вперше їхав у маршрутці, то йому багато надавали гривень і він вирішив, що українці дуже щедрі, але це, виявляється, треба було передавати водієві. І все ж Ернест, попри свою делікатність, таки сказав, що його вразило:
— Простояв дві години на вокзалі, щоб купити квиток на потяг до Києва. — Але щоб загладити такий нечемний випад, додав:
— Повірте, якби мені щось не сподобалося, я б поїхав з країни.
Думається, що “людині з ранимою душею” (за висловом Тетяни Свиридюк) не зовсім було приємно чути виступи під час виборів про “наколоті” апельсини, антиамериканські висловлювання “прогресивної соціалістки” чи вусатого “братчика”. Однак добровольці Корпусу миру, допомагаючи освоювати англійську, виступаючи вчителями з питань екології та захисту навколишнього середовища, передаючи свої навички у питаннях менеджменту, ніколи не втручаються в політичне життя, не обговорюють релігійні проблеми.
Насамкінець від нас була порада Ернесту: обов’язково побувати на озері Світязь (за працею часу йому не вистачає) і прискіпливо оглянути волинських жінок, що ніжаться у джерельній теплій воді.
Ернест Борчіні незабаром завершить свою місію волонтера Корпусу миру США в Україні. Він приїхав до Луцька у січні 2004 року і з того часу успішно працює в Інституті післядипломної педагогічної освіти. Тож було цікаво дізнатися, чим ділиться американець з вчителями і з якими враженнями поїде до Вашингтона.
... Відомий російський сатирик нерідко зі сцени глузує з американського тугодумного сприйняття гумору. Можливо, він пробував розсмішити якихось американських олігархів, а слід було зустрічатися з такими простими комунікабельними трудівниками, як Ернест — вчителем — спеціалістом викладання англійської для іноземців. З ним спілкуватися весело і приємно, звісно, маючи під рукою такого кваліфікованого перекладача, як Тетяну Свиридюк, яка працює методистом англійської мови в інституті післядипломної педагогічної освіти.
Ернест вивчив деякі стереотипи, які ще зовсім недавно переважали в мисленні радянських людей, а тому відразу в розмові заявив, що працює на ЦРУ та ФБР. Проте зізнався, що вишкіл на якійсь базі не проходив, бо в армії не служив, лише закінчив коледж у 1985 році, а магістром став у 1996. Своїх планів теж не приховував: “Хочу знайти багату українську жінку... Ви можете когось порекомендувати?”. Довелося його дещо розчарувати. Ми справді знаємо одну досить пристойну партію, але, на жаль, донька прем’єр-міністра уже надала перевагу англійцеві. Хоча у волинських мільйонерів теж є доньки...
В американців не прийнято обговорювати шлюб, сімейні справи, зарплату, ось Ернест і віджартовувався. Про свої заробітки він висловився туманно, з чого можна було зрозуміти, що на зарплату добровольця Корпусу миру, яку, до речі, виплачує уряд США, не забагатієш. Можна тільки здогадуватися, що Ернест добряче заробляв в Японії, куди поїхав, прочитавши оголошення в газеті, в Китаї, в Чехії, але це була робота по контракту.
То хто ж його послав на “заслання” в Луцьк, неподалік “чорнобильських” постраждалих районів, чого так бояться іноземці? Волонтер Ернест Борчіні назвав три причини: любить подорожувати, хоче допомогти українцям досконало оволодіти мовою, після роботи в Корпусі миру, яка вважається престижною, має шанс отримати державну посаду в США. Як він сказав, на жаль, зарплата вчителя у них теж невисока як для Америки. А економічна ситуація в США нині така, що безробітних багато і доводиться їхати в інші країни... на заробітки. Є хороше побажання Ернеста для українських бізнесменів: треба вчити не лише англійську мову, але й китайську, бо в Піднебесній роблять усе, окрім... борщу. Америка завалена їхніми якісними виробами.
Напевне, волиняни, якби могли, не відпустили б американця, дали б йому гм... ставку в гривнях і використовували б його цінні якості. Річ у тім, що це не спостерігач чи екскурсант, а, як всі говорять, — талановитий педагог з високими людськими якостями. Важко собі таке уявити, але американець із мінімальним запасом українських слів сідав у маршрутку і їхав проводити семінари, відбирати талановитих дітей на обласну олімпіаду.
З жовтня минулого року працювали школи з обдарованими дітьми в Луцьку, Нововолинську, Ковелі, де він “шліфував” таланти. В якійсь мірі завдяки йому було вироблено чітку і справедливу систему відбору, а тому на Всеукраїнську олімпіаду потрапили найкращі. Він двічі був членом журі, а на американця ніяким чином не вплинеш. А результат зусиль волинян — у тому числі й Ернеста — чудовий: чотири призери приїхали з Всеукраїнської олімпіади з англійської мови, що проходила у Тернополі. Американський вчитель розробив спецкурси з оригінальною методикою для своїх колег. Він побував на конференціях, семінарах у багатьох школах та інших навчальних закладах.
А потрапив доброволець у Луцьк завдяки Тетяні Свиридюк, яка протягом багатьох років брала участь у різних міжнародних проектах. Тож після адаптації в Київській області Ернест Борчіні прибув до Луцька, деякий час жив у сім’ї лучан, про яку у нього найкращі враження. В інституті він розробив проект, який було розглянуто в Корпусі миру та виділено грант для комп’ютеризації офісу. А як не згадати, що у ВДУ півтора року діє безкоштовний так званий “англійський клуб” Ернеста Борчіні, де збираються студенти, всі бажаючі поспілкуватися, переглянути фільми, послухати розповіді про Америку і навіть від уроку граматики можна отримати величезне задоволення. Як бачимо, і в американців не все вимірюється грішми.
Що ж повезе додому Ернест, з якими враженнями від спілкування з волинянами повернеться на батьківщину? Ну, насамперед з матеріальних цінностей — має три глиняних хатки під стріхою (такі подарунки, не змовляючись, йому вручили на день народження різні його знайомі), вважай, український хутір. Має переконання, що українці — дуже працьовитий народ і особливе враження на нього справили продавці на базарах у зимовий період. Здивували міцні сім’ї, подобаються жінки (вони худіші, ніж американки!), харчі і пиво теж кращі (“Біла ніч” — супер!), у захваті він від “ВІАГРИ”, ансамблю, звісно. І взагалі тут, на його думку, “люди з теплими серцями”.
Дуже вже хотілося випитати в цього приязного добровольця, що ж його розчарувало в Україні. У своїй іронічній манері він повідомив, що коли вперше їхав у маршрутці, то йому багато надавали гривень і він вирішив, що українці дуже щедрі, але це, виявляється, треба було передавати водієві. І все ж Ернест, попри свою делікатність, таки сказав, що його вразило:
— Простояв дві години на вокзалі, щоб купити квиток на потяг до Києва. — Але щоб загладити такий нечемний випад, додав:
— Повірте, якби мені щось не сподобалося, я б поїхав з країни.
Думається, що “людині з ранимою душею” (за висловом Тетяни Свиридюк) не зовсім було приємно чути виступи під час виборів про “наколоті” апельсини, антиамериканські висловлювання “прогресивної соціалістки” чи вусатого “братчика”. Однак добровольці Корпусу миру, допомагаючи освоювати англійську, виступаючи вчителями з питань екології та захисту навколишнього середовища, передаючи свої навички у питаннях менеджменту, ніколи не втручаються в політичне життя, не обговорюють релігійні проблеми.
Насамкінець від нас була порада Ернесту: обов’язково побувати на озері Світязь (за працею часу йому не вистачає) і прискіпливо оглянути волинських жінок, що ніжаться у джерельній теплій воді.