Хто сьогодні завдяки телебаченню не знає знаменитого Шерлока Холмса, прекрасно зіграного талановитим актором Василем Лівановим? А тоді, 40 літ тому, у “Сліпому музиканті” це була лиш друга його роль у кіно. (Перша — молодий геолог у фільмі “Невідправлений лист”)...
Валентина ШТИНЬКО, Євгенія КОВАЛЬЧУК
3. СЛІДАМИ “СЛІПОГО МУЗИКАНТА” Стоячи біля образу, подарованого врятованими моряками для сільського храму, подумалося про амплітуду людських доль, керованих Божим перстом. Одні знайшли в собі мужність відкрити кінгстони, щоб затопити свій корабель і загинути разом з ним, проте не здатися на милість ворога. Інший щодня, щогодини, усе життя боровся із вродженою темрявою, відстоюючи своє право на повноцінне життя, на кохання, на творення. Саме про це історія, яку розповів Володимир Короленко у своїй повісті, написаній у 1886—1898 роках явно за реальними подіями. Сюжет не вельми оригінальний. У багату сім’ю разом із радістю народження первістка приходить непоправне горе: хлопчик народився невиліковно сліпим. Хто зна, що б виросло із сліпого хлопченяти, якого пестила й безмірно жаліла нещасна молода мати, коли б не завзятий волиняка дядько Максим, котрий “за щось дуже розгнівався на австрійців і виїхав до Італії; там він приєднався до такого ж забіяки й єретика — Гарібальді, що, як з жахом переказували пани поміщики, побратався з чортом і за ніщо має самого папу”. Так ось цей невгамовний, зранений у боях Максим виявився ще й тонким психологом. Він вирішив виховати сліпого племінника так, аби той виріс справжньою особистістю. То було непросте завдання і для старого солдата, і для його вихованця, і для всіх оточуючих. Власне, оця психологічна напруга, неординарність характерів героїв, дарма, що з іншої епохи, й привабили кінематографістів “Мосфільму”, які у 1960 році вирішили зняти художній фільм за цим твором Володимира Короленка, сценарій до якого написав письменник Йосип Маневич. У “Сліпому музиканті” нема конкретної географічної прив’язки до місця подій. Лиш за опосередкованими даними, описами пейзажів, ремарками можна зробити висновок, що дія розгортається десь на західних теренах “Малоросії”, що межують із Польщею. Відтак, саме тут режисер-постановник фільму Тетяна Лукашевич (відома за кінофільмами “Гаврош”, “Анна Кареніна”, “Весілля з приданим”, “Зорі назустріч” та іншими) і почала шукати натуру для зйомок. Окремі епізоди знімалися у Млинівському районі на Рівненщині, про що розповідала уродженка тих місць, нині директор Волинської обласної наукової бібліотеки ім.Олени Пчілки Людмила Стасюк. Навіть для неї, стороннього спостерігача, ця подія залишилася пам’ятною, а що вже казати воротнівчанам, для яких саме у розповні літа улюблений куточок села враз перетворився на знімальний майданчик, а добра половина мешканців стала акторами.
4. ЯК ШЕРЛОК ХОЛМС ПОТРАПИВ ДО ВОРОТНЕВА Хто сьогодні завдяки телебаченню не знає знаменитого Шерлока Холмса, прекрасно зіграного талановитим актором Василем Лівановим? А тоді, 40 літ тому, у “Сліпому музиканті” це була лиш друга його роль у кіно. (Перша — молодий геолог у фільмі “Невідправлений лист”). Що не кажіть, а у ті часи кіно було не тільки наймасовішим, а й найулюбленішим видом мистецтва. Хоч у селах вечірній кіносеанс розпочинався, як правило, о 22-ій, бо ж слід було запорати худобу і на фермі, і вдома, глядачів у клубах не бракувало. Молоді дівчатка трепетно збирали листівки із зображенням улюблених акторів і таємно мріяли “піти в артистки”. Тож приїзд у село акторів із самої столиці став для Воротнева незабутньою, яскравою подією. — То було перед самими жнивами. Музика грає, шум, спека неймовірна і хлопець отой, Петро, летить на коні! Такий гарний... Як зараз бачу, — згадувала Галина Шибенюк, головна тоді сільська акторка. Їй, 25-літній тендітній дівчині, доручили роль панянки. Не так уже й багато тої ролі, та все ж... — Мені треба було лише під’їхати до церкви, вийти із фаетона з панком у рябому фраці, його грав приїжджий артист, пройтися алеєю, де сиділи монахи. Їх грали п’ятеро чоловіків із нашого села. Я до кожного підходила і кидала по п’ять копійок. У мене була блузка така прозора, незвична для села... Найтяжчими були масові сцени. Як тільки хмарно на небі — видають під розписку костюми і — зніматися. Люди, одягнуті в сермяги й постоли, знемагали від спеки. Але за день зйомок платили по 25 рублів! За такі гроші не те що у сермязі, в кожусі можна було попаритися. А ось на роль старшої графині у Воротневі кандидатури не знайшли. Не те щоб не було підходящого типажу. Були. Але старші жіночки не могли подолати одвічної сільської соромливості, боялися, що сміятися з них будуть, як ото вони панюсею у кареті їхатимуть. А ось у сусідньому Лищі жіночка одна, Марія Бардась, погодилася. “Графиня” і справді їхала у кареті зі своїми доньками, яких грали молоді воротнівчанки Леся Мельник, Ліда Лось і Ліда Теліга. Вони, як і попередня героїня, під’їжджали до церкви, роздавали милостиню калікам. Багатьох сільських “акторів” уже нема в живих, але ровесники про них пам’ятають: “графиню” — Марію Бардась, “монахів” — Кирила Денковського та Івана Микитчука, “жандарма” — Петра Дунця, “фурмана”— Олександра Климчука, “каліку” — Андрія Міневича та інших. А ось як згадує один із найяскравіших епізодів своєї молодості Лідія Лось (Білецька): — Коли режисер відібрала мене на роль доньки графині, я була дуже рада. Працювала тоді в колгоспній конторі, було мені 23 роки. Дали мені дуже гарне вбрання. Та найбільше мені чомусь сподобався капелюшок. Коли зараз бачу по телевізору якийсь схожий капелюшок, то кажу своїм онукам: “Оце й бабуся ваша колись так виступала”. Оскільки я сама любила співати, то до глибини душі вразив мене спів одного чоловіка із сусідньої Рівненської області. Він співав замість актора Василя Ліванова, що грав роль Петра, сліпого музиканта. У селі побували й спілкувалися з колгоспниками народні артисти РРФСР Борис Ліванов (батько Василя Ліванова, виконавця головної ролі), Грибов, актриса Стриженова, відома за головною жіночою роллю в кінофільмі “Овод”. Зіграла тоді свою першу роль Евеліни відома актриса Лариса Курдюмова. Евеліна, наречена сліпого Петра, сяяла небаченою красою. — А скільки ж гамору було в селі, коли через деякий час у клуб привезли готове кіно. Я саме квитки продавала на дверях, — згадувала Галина Шибенюк. — Люди ледве мене не задушили: кожен чим скоріш хотів побачити себе на екрані. А той епізод з нашою церквою, краєвидами промайнув так швидко, що й не стямилися. З клубу виходили принишклі й розчаровані. “Два тижні мучили, — а на екрані все за хвилину пробігло”, — роздосадувано сказав один “артист”. Я, як могла, його втішала. Хоча й самій було якось сумно на душі. Дуже вже хотілося побачити себе й односельчан у ролі справжніх артистів. З роками гіркота розчарувань розвіялась, а ось спогад про те, як у Воротневі знімали кіно, залишився найяскравішим скельцем у калейдоскопі сільських подій. А саме у ці липневі дні трапилася ще одна чудесна нагода, аби пригадати “Сліпого музиканта”. Виконавцеві головної ролі Василю Ліванову виповнилося 70 літ і центральна преса та телебачення зарясніли публікаціями про ювіляра, а також інтерв’ю із відомим актором, режисером, драматургом і художником. Із них можна довідатися, що акторська родина Ліванових (акторами були і дід, і батько) дружила із Михайлом Булгаковим, Борисом Пастернаком, у їх домі часто бував Олександр Довженко. Про “Сліпого музиканта” актор згадує як про єдиний фільм у своїй творчій біографії, у якому йому пощастило зніматися разом із батьком, Борисом Лівановим. Отож, добрі спогади залишилися в нього і про волинське село Воротнів. Тільки у спогадах залишився і старий панський палац, у якому приїжджі актори перевдягалися. Нині від нього не залишилося навіть сліду.
