Дорожня романтика  маневицького водія-декламатора - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.45 € 33.25
Дорожня романтика  маневицького водія-декламатора

Сергій ГУСЕНКО.

Дорожня романтика  маневицького водія-декламатора

Все життя водія Довжицької сільської ради Бориса Марчука пов’язане із автотранспортом

Як гадаєте, шановні читачі, що мене найбільше здивувало під час розмови із досвідченим водієм 1-го класу? Хто не знає Бориса Йосиповича, нізащо не здогадається. Це його любов до поезії та поетичного слова. Так, звучить доволі незвично, бо якось так у нас повелося, що водій і поезія начебто несумісні. Але вже так склалось у житті мого співрозмовника, що з раннього дитинства часто чув віршовані рядки, які легко запам’ятовував.

– Змалечку мій батько прищепив мені любов до поезії, – розповідає Борис Марчук. – Маленьким знав багато усіляких віршиків, які й досі пам’ятаю. Навчаючись у школі, теж отримував задоволення від читання та любив декламувати вірші. І в армії, і потім на роботах іноді щось читав зі сцени, і нині товаришую з поезією. Зустрічаючись з друзями, буває прочитаю щось до теми. Серед моїх улюблених авторів - Володимир Висоцький, Тарас Шевченко та чимало інших.

Щоб дурницями голову не забивати, адже водію часто доводиться чекати, люблю тим часом щось почитати. Завжди якась книжка в бардачку є. 

Аби перевірити співбесідника, прошу прочитати щось про автомобілістів. Борис Йосипович витримує кількасекундну паузу і починає декламувати вірш Роберта Рождєственского «Монолог шофера».

– Як говорив французький філософ Дідро, «хто перестає читати, той перестає мислити». І щоб дурницями голову не забивати, адже водію часто доводиться чекати, люблю тим часом щось почитати. Завжди якась книжка в бардачку є, – продовжує пан Борис і знову декламує того ж Рождєственского «Человеку надо мало».     

Авто водити навчив хлопця ще в третьому класі його хресний Петро Васильович, тоді ще подушечку на сидіння підкладали, бо не доставав до педалей. Та й батько був трактористом. Так пішло-поїхало. Автомобілями марив.

Після закінчення середньої школи Борис подався працювати в колківську «Сільгосптехніку» різноробочим в ремонтну майстерню. Потім військкомат направив його у ДТСААФ на піврічні водійські курси, після чого продовжив працювати в майстерні слюсарем по збірці тракторних двигунів. Роботи вистачало, бо техніки було чимало.

Армійську службу проходив у автомобільному взводі, а весь військовий квиток списаний проходженням різноманітних маршів. Вже тоді побував у багатьох містах України.

– Після демобілізації працював водієм на самоскиді у «Сільхозхімії», згодом у  «Сільгосптехніці». Часто їздив у дальні рейси. Найгірші в ті часи дороги по Україні були у Кіровоградській та Львівській областях. Волинські були доволі хороші, – пригадує шофер. – А от з дорожньою автоінспекцією ніколи у конфлікти не вступав.

У 1985 році чоловік одружився з своєю обраницею із Довжиці, проживали у Градді.

– Аби, як молодій сім’ї, отримати житло, у 1989 році переїхали у Велику Яблуньку та разом із дружиною працевлаштувались у радгоспі «Маневицький». Там працював підмінним водієм, здебільшого на бензовозі, а дружина - дояркою, – продовжує Борис Марчук.

З 2005 року і до сьогодні чоловік працює водієм Довжицької сільської ради та має в обслуговуванні автомобіль «Славута».

– Ніколи не шкодував, що став водієм, – зауважує автомобіліст. –  Звісно, часто доводилось їздити у відрядження, але як без дорожньої романтики? Любив бувати у незнайомих місцях, зустрічатися із новими людьми.

В господарстві Бориса Йосиповича замість старого автомобіля, якого продав, є кінь Орлик. Минулого року Орликом, запряженим у гужу повозку, завозили реманент сільської ради для святкування Дня Незалежності України у Маневичах. То ще й чимало представників закордонних делегацій фотографувались на цьому возі.

Сергій ГУСЕНКО.

Фото автора та Олександра ХАЛИКА.