«На яку оцінку продекламуєте вірш, на таку й кохання буде ваше в майбутньому…»

  Друзі, читаючи і слухаючи відгуки з приводу першого випуску нашого місячника «Так ніхто не кохав», ловили себе на думці, що заслужили на любов із першого погляду. Дякуємо. Адже любов так окриляє! Проте лист із селища Голоби Ковельського району Волині від колишньої вчительки (хоча Вчителі колишніми не бувають!) Валентини Остапчук пройняв по-особливому. Тож зацитуємо його

«Доброго дня, шановний Олександре Олександровичу! Пам’ятаєте нашу випадкову зустріч у Голобах біля пошти? Ви тоді з поваги до старшої людини вийшли з машини і, познайомившись, сказали: «Пишіть нам».

Ведуча сторінки «Любить! Не любить» у газеті «Волинь» Катерина Зубчук стала героїнею публікації «Освідчуючись, мій Микола кров’ю написав: «Люблю», я теж проколола палець і вивела: «Вірю» нашого першого випуску.

Довго я мовчала, як бачите, але місячник «Так ніхто не кохав» спонукав мене заговорити. І своє кохання згадати. На жаль, у мене, як і в Катерини Зубчук (ведуча сторінки «Любить! Не любить» у газеті «Волинь» стала героїнею публікації «Освідчуючись, мій Микола кров’ю написав: «Люблю», я теж проколола палець і вивела: «Вірю» нашого першого випуску. — ​Авт.) вийшло: до золотого весілля не вистачило кількох років, я залишилась з одним крилом… А в пам’яті закарбувалось, як за програмою в 11-му класі треба було вірш «Так ніхто не кохав» вивчити напам’ять. І я сказала учням: «На яку оцінку продекламуєте вірш, на таку й кохання буде ваше в майбутньому…»

Наступного дня на уроці — ​гробова тиша. Ніхто нікому й словечка не підказував. Всі вивчили на «5» (за п’ятибальною системою)».

Дякуємо, Валентино Іванівно! Що ж, нам залишається тепер лише побажати всім нашим читачам кохання на «12»! За дванадцятибальною системою.

 Олександр ЗГОРАНЕЦЬ, головний редактор газети «Так ніхто не кохав».