Особливою окрасою Владичої вежі є виставка дзвонів, яка засвідчує збереження в наші дні пам’яток ливарного мистецтва і музичної культури. Найстарішому дзвонові з луцької колекції — понад 350 літ...
Катерина ЗУБЧУК
Автор одного з перших проектів реставрації Луцького замку К.Іваницький висловлював припущення, що Любарт заклав мурований замок на місці дерев’яного десь поміж 1320 і 1325 роками. Сучасні архітектори-дослідники дійшли до висновку, що замок будувався поступово — дерев’яні укріплення замінювали цегляними. Автор книги «Луцький замок» Петро Троневич третій будівельний період Луцького замку відносить на кінець XIV— початок XV століть, тобто — час князювання Вітовта.
Вже перший погляд на мури Владичої вежі (пам’ятки архітектури національного значення — прим.авт.) схиляє до думки, що це єдина вежа, зведена від фундаменту до даху, як кажуть, на одному подиху. Бо, як висловився директор історико-культурного заповідника «Старий Луцьк» Тарас Рабан, як би до давнішої стіни не припасовували нову, все одно стик був би помітний. Отже, в результаті третього будівельного періоду, пов’язаного з ім’ям князя Луцького і великого князя Литовського Вітовта, залишки дерев’яних укріплень луцького дитинця було замінено цегляними мурами. Завершувались вони зубцями-мерлонами із щілиновидними бійницями та мурованою вежею під шатровим дахом. Пізніше вона і була названа Владичою. За рахунок доходів з феодальних володінь владика ремонтував та озброював цю вежу — звідси і назва. Змінювались століття і епохи, з’являлись нові господарі Луцького замку. В минулому столітті, зокрема на території замку розташовувались якийсь час навіть пожежна частина, автоколона. А Владичу вежу, як найвищу точку, увінчувала пожежна каланча. Ще в 60-х роках вежа була плоскою, і на ній стояла антена телевізійного ретранслятора (в архівах заповідника зберігається знімок-ілюстрація до цього періоду). Зараз Владичу вежу увінчує флюгер, на якому зображений кликун — символ стародавнього Луцька: кликун збирав колись людей по тривозі, на віче... — У 70—80-их роках, — розповідає директор заповідника Тарас Рабан, — коли розпочалась масштабна реконструкція замку, Владичу вежу було відреставровано. «Латки» світлої цегляної кладки показують, де вежа була зруйнована. Були замінені також дерев’яні конструкції, збудовано шатроподібний дах. Хоча дах гонтою ще раз перекривався вже в 90-их роках. На сьогоднішній день вежа повністю завершена і в експозиційному плані. Вже в наші дні, коли був створений історико-культурний заповідник, науковці дослідили, що в ХVI столітті в складах Владичої вежі знаходилась замкова зброя. Не випадково саме тут і було відкрито експозицію арсеналу «Бронь замкова». Увагу екскурсантів привертає, звичайно, рушниця-гаківниця. Довжина її — до двох метрів. І першою може бути думка: якого ж це зросту чоловік міг орудувати нею? Виявляється, такі рушниці не треба було носити — вони вставлялись в бійниці. Це перша ручна зброя — основна вогнепальна зброя нашого замку в період середньовіччя. Правда, і рушниця-гаківниця, і бойові сокири, спис-тризуб — все це імітація старовинних предметів оборони. А ось кам’яні ядра — оригінальні. Вони були знайдені під час розкопок на території Луцька. Але це вже не середньовіччя, а пізніший період. Особливою окрасою Владичої вежі є виставка дзвонів, яка засвідчує збереження в наші дні пам’яток ливарного мистецтва і музичної культури. Найстарішому дзвонові з луцької колекції — понад 350 літ. Виставку важко було створити. Адже це починалось ще за радянських часів — на четвертому році існування заповідника. Посприяв цьому лист академіка Б.В.Раушенбаха в обком партії, в якому зазначалось, що створення звукової експозиції на базі Луцького історико-культурного заповідника суттєво оживить і зробить різноманітнішою його роботу. Це клопотання зробило свою справу. І невдовзі в колекції було до 60 дзвонів. — В кінці 80-их років чимало церков ще були закриті, — розповідає Тарас Рабан. — З деяких таких церков дзвони поздавали в металобрухт — ми навіть із скупок забирали їх. Їздили по всій області в пошуках експонатів для своєї виставки. І якщо згодом в селі церква відкривалась (це було масовим явищем в середині 90-их років), то селяни приїжджали до нас і ми повертали їм дзвони. Так було і з дзвонами із сіл Волошки Ковельського та Романів Луцького районів. Лучани пам’ятають перші фестивалі дзвонарського мистецтва «Благовіст». Зараз вони проводяться раз на два роки. Буде такий фестиваль і в цьому році. Спочатку, коли тільки зібрали колекцію дзвонів, на самому верхньому ярусі Владичої вежі зробили дзвіницю, де й відбувались перші фестивалі. Згодом дирекція заповідника зініціювала пересувну дзвіницю на території замку. Тепер же ми можемо побачити біля накриття над залишками церкви Івана Богослова стаціонарну дзвіницю з невеличкою сценою. Обладнана вона дзвонами, відлитими у Нововолинську. Експозиційний зал на Владичій вежі і ця дзвіниця — логічний крок у створенні музейного комплексу історії міста.
